Якщо розглядати українську поезію (в тому чмслі й "поезію у прозі") через призму першостихій (першоелементів), то
Стихії Землі ; / ; (з якої, до того ж, народжується Воля), звісно, відповідає Шевченко, Куліш, їхні "епігони", Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, українські корифеї театру, Валерій Ілля.
Стихії Вогню ; / ; - поезія Національної Революції (до ранніх Сюсюри і Тичини, Яновського, Ольжича, Теліги включно).
Стихії Води ; / ; - поезія шістдесятників та дисидентів (вгамуванння маленьким ковтками спраги до рідного / сенсового слова).
Стихії Дерева ; (зростання і буяння, але й передчуття загрози перед Металом) - Леся Українка, Іван Франко, Богдан-Ігор Антонич.
Стихії Металу ; (піддається зовнішньому тиску і змінюється) - пізні Тичина, Рильський, Сосюра, різні співці підрадянської дійсності, Павличко, Мовчан.
Стихії Повітря ; (вібрації у відповідності із віяннями із Заходу) - Нью-Йоркська група, Віра Вовк, "Бу-Ба-Бу", "Нова Дегенерація", дев'ятдесятники, Жадан, Довган.
Стихії Ефіру ; (П'ятого елементу) - Олександр Олесь, Агатангел Кримський, Микола Зеров, Борис Мозолевський, Микола Руденко, Оксана Пахльовська, Олег Короташ.
Були й ті, кому вдалося синтезувати в єдине деякі стихії - Євген Маланюк, Олег Лишега, Василь Стус.