Дійсно, серед кого існуєш, від тих і набираєшся всього - знань, помилок, підступу або гідності.
Тремтливе пір'я в плюмажах, вередливий галас із вулиці, потім співи. Опера.
Так буває, коли ти сильно втомлюєшся й не помічаєш метафор у чужих розмовах.
Так трапляється, коли ти вперто дискутуєш із людиною, якій твої книги (пристрасть до них, що здатна п'янити) так стирчать у серці, ніби пір'я голуба в орлячому гнізді.
Ти вперто впинаєш свій погляд у того чи ту, кого сьогодні чи дещо згодом деконструюєш.
Відомий режисер? Так, але він не завжди прогресивно мислить.
Панянка, яка розв'язала чи не найскладніше рівняння? О, тут складніше, ти розумієш, скільки за цим болю й тремтіння нейронів, бо в тобі філософські формулювання струмують так само інтенсивно, як у ній - її алгоритми.
Вона в твоїх очах стає чимось ефемерним, комфортним та бентежним, флюїдним та певною мірою кристалізованим. Так і є, її життя, таке вишукано-піднесене при погляді збоку, може стати таким складним та болючим, якщо гортаєш його сторінки.
Звісно, коли респонденти до цього зникають, найхитромудріші з них можуть скористатися із твоєї наївності.
Тоді вони вимикають свої телефони (а час невпинно триває), і твоє серце гуркоче посеред юрби. Ти знаєш, що твоє ім'я - це бліда тінь тих, кого опитуєш, і все гаразд, допоки не поринеш у цей вікопомний стан екстазу (мов у дервіша, бо ідеї розпікають нейрони), та мов у спелеолога (бо всередині того, що респондент може не помічати й не усвідомлювати - така глибина, така тиша...).
#inspiration #speculative_fiction #emotions #society