"Бути туристкою в своєму місті" - витівка, якої навчали кореспонденти журналу "Фокус".
"Бути поза горщиком, у якому вариться їжа" - і дійсно, кому приємно бути звареним?
Тут уже стародавні китайці праві.
"Бути ніким та всім водночас" - як Ленін, про якого забуватимуть, та Робесп'єр, якого час від часу підноситимуть.
"Пам'ять - це пастка" - за Платоновим, якщо дуже спростити.
Для Нестора-літописця пам'ять була азартною грою.
І невже дійсно цей світ настільки жорстокий, що запрошений викладач не може змінити нічого?
Від знань з найчистішої криниці в очах темнішало.
Йшлося не про метафору, а про факт.
Із нестерпною огидою до слова "комунальний" та з великою пристрастю до терміну "благоустрій", підводячись зі свого "нізвідки", Ліна знов і знов штурмувала приймальні комісії.
Про які почуття, крім платонічних, могло йтися?
Гнівно загортаючись у чужі, позірно чисті, хоч і позбавлені шарму, речі, жінка вперто воліла не називати себе жінкою.
У власних очах вона була феноменом, частиною механізму, обов'язком на своїх двох, нудною, але такою стабільною синьою табличкою.
Все найкраще й найбільш радісне було поєднано із синіми табличками.
Найболючіше, певною мірою, також.
Ні, це не призводило до холопства.
Просто "благоустрій" - це красивіше за якесь обшарпане слово "комунальний", а "лізинг" - це, звісно, привабливіше за "довгострокову оренду".
"Оренда, в свою чергу, асоціюється с "Орантою", яка колись була у фаворі, а ось вже на маргінесі, і маргінес - це клаптик паперу з таємною запискою нерівним, хоч і впевненим, почерком, а не якесь попідтиння".
Гори й пагорби - святі, повз них проходять несвяті люди.
Підступ природи підносить та розчавлює їх.
Сині таблички вдень, коли державні установи зачинені - це одна річ.
Ті ж самі таблички вночі - це тіні Кецалькоатля й Немезіди.
Тіні, тіні, тіні - а потім запаморочливе світло дискотек.
Аскеза, аскеза, аскеза - а потім невігластво, грубі зриви на малознайомих людях, аби не зачепило віддалених близьких.
Вони волітимуть думати про тебе погано. Ти від цього відчуватимеш, що живеш.
Твій 2009-й, рік максимальної зосередженості.
Ти не можеш визнати, шо говорила з цими будівлями ледь не завжди - чуючи їхній шепіт крізь сон, крізь темряву, копітко звіряючи оригінали з копіями, ба навіть наразі ти переконуєш себе, що це давно не осанна системі, а радше такий собі грайливий Service placement - тобто вплетення реалій у вигадку.
Дбайливий читач зрозуміє, що правда теоретично може вирости з множення ілюзії на ілюзію, абстракції на абстракцію - усупереч усьому.
* to be continued
*фігура Платона в США.
Автор ілюстрації - Quentin Victor