Сніг та серпанок спогадів так само зникали, як з'являлися.
Повернувшись із 2007-го р. до 2017, пані Ліна довго кружляла затихлими вулицями. Цей рух видавався хаотичним, та насправді ним не був.
Вона машинально констатувала, що зник її знайомий, від холоду руки затерпали дедалі більше.
Відрізана від редакції, вона споглядала обличчя мешканців столиці - то легковажні й до зверхності щасливі, то, навпаки, похмурі й стурбовані.
Хотілося випити ледь не галон теплого імбирного чаю, аби лиш не захворіти.
Істини, щоправда, хотілося значно більше.
Можна бути освіченою, навіть досвідченою людиною, але коли ти стаєш фатально самотнім, то чомусь не Архімеда з Сенекою згадуєш первісно, а крутиш у свідомості не такі вже й болючі, а, навпаки, радісні, майже пасторальні флешбеки з минулого.
Глупа ніч, коли не вірилось ані в світлі сили, ані в темні, ані в богів, ані в науку.
Це той самий випадок, коли телефон зникає, навіть номери знайомих, і ті вже з якоїсь причини не відображуються в пам'яті, а ось обличчя напружено кружляють у ній.
Менш за все (ще меншою мірою, ніж хворіти) хотілося виконувати чужі, ймовірно, злочинні накази.
Повз неї швидко швендяли елегантні автівки, а ось присутність гостей з арабських країн була настільки вражаючою, що подив не мав меж.
Кількість їх на вулиці вночі могла навіть перевищувати кількість їх на площі Тахрір у 2012 р. Тоді їй було огидно й лячно споглядати темну хмару людей, які боролися, кричали, юрмилися, страждали.
Коли ти не знаєш подробиць, інколи виникає бажання дистанціюватися від реальності, запхавши її глибоко на книжкову полицю, тобто фактично знеструмлюючи досвід.
Вогні ресторанів згасали один за одним. Ледь ворушачи змерзлими пальцями ніг, Ліна відчула тремтіння землі під собою.
Для метро занадто гучно, для землетрусу занадто ритмічно...
Звісно, цікаво було споглядати тих щасливих людей навколо.
"Щасливими вони не були" (потім себе заспокоювала панянка), "Це вони, скоріш за все, просто задоволені, а мені з мого емоційного "мінусу" це скидається на щастя".
Не хотілося дмухати на руки. Невідомо як, кусючий мороз проникав і під теплі светри, і під дві пари шкарпеток, і під "духовну броню", звісно, що далеко не християнську.
"Треба максимально дистанціюватися від них" - шепотів поки що живий інстинкт. "Для них їхні святі - єдине спасіння, для мене ж вони - шлях до прірви.
Мені з моєю тверезою злістю та вбивчою принциповістю краще буде тоді, коли відтворяться, оживуть, повернуться з далекої "відпустки" боги народів Інду, кельтського чи давньоримського пантеону".
Із сумом спостерігаючи ще один бусик, який пройшов повз, Ліна подумки поверталася до минулого, до тих років, коли в ораторському клубі її ще вважали за людську істоту, тобто давали слово, дозволяли змінювати роль та навіть удосконалювати виступи інших учасників та учасниць.
"Ось тільки чи казали правду вони?".
Мов вправна інженерка програмного забезпечення, Ліна подумки гортала сторінки свого життя.
"Цікаво, а точка падіння є? Якщо так, то коли воно почалося?" - це питання вона ставила собі суто інстинктивно, проходячи повз ще одну нетверезу, але ледь не ейфорично щасливу компанію.
Чиїсь очі, зелені й жваві, такого м'якого, мов хризоліт, та сяйливого кольору, дивилися, здавалося б, і навколо неї, і крізь неї.
"Ще один" - із глибин "темного розлитого" (тобто тваринної інтуїції) флегматично помітила вона.
"Відсутність форми не свідчить про відсутність звання. Такому даси номер телефону - матимеш одну халепу, не даси - матимеш ще більшу. І навіть якщо обереш його респондентом, то він казна-що утне за фактом розмови. Він подумає, що ти лукава й насправді хочеш ділити з ним житлову площу або навіть створити родину, або він тебе не пробачить за твій кар'єризм та постійно чинитиме перешкоди. Можливо, ще й забарикадує все твоє життя, спробує на свій лад (чи безлад) його перешити". - це були навіть не думки, а хмарка тегів.
Світло біля пивної було розрідженим та ледь живим. Галас, натомість, струмував з великих колонок поруч.
Все ж-таки підійшла, привіталася. "Чому ж він такий відмінний від них, чому так серцекрайно дивиться на іншу з юрби цієї панянку?". Вона ж сама, "в нападі працюну", тобто в стані кришталево ясної свідомості, дивувалася іншому. "Скільки треба мати наснаги й енергії всередині, аби вірити бодай у щось, як-от вони зараз?".
Дивні настанови кружляли в свідомості.
"Люди так багато сперечаються через власність. Для мене "моє" - це те, що я можу створити, або здобути, або виграти, і так хотілося б, аби жоден із цих струмочків не втрачав своєї повноводності".
"Нібито одна країна, але в кожного на смартфоні інші застосунки. Людям потрібен новий наратив, такий, від якого світ здригнеться. І хай береже мене Природа від нераціональних дій, і хай захистить первозданну чистоту розуму від пристрастей та лінощів, а якщо вже й охоплений мій світ буде пристрастями, то хай ясність свідомості жеврітиме навіть крізь них".
"А студентів жаліти не слід. Вони - мої, навіть попри дистанційність.
Вони й чужі, до наказу про моє прийняття на роботу.
Вони належать Усесвіту, адже Женевську конвенцію ще ніхто не скасовував"
Протягом усього часу, коли вона диктувала ледь знайомим дівчатам і парубкам списки книг "для себе та на наступну сесію", одна з дівчат із великими персами, ніжною шкірою та з самого початку похмурим, ніби затьмареним хтивістю поглядом, дивилася на неї.
Скільки разів Ліна нарікала на себе за те, що їй важко визначати вік студентів.
"Вони кажуть, що 5-й курс, а там можуть бути і запрошені викладачі з іншої області, і навіть курсанти/курсантки, ад'юнкти, ад'юнктантки тощо".
"І чомусь ледь не всі вони наливають каву або так скромно шиють чи ремонтують одяг та взуття. Я називаю це економічним дивом, ось тобі й версатильність, і динамізм кадрів, і деякі показники реіндустріалізації, але чомусь на тлі непевності й анархізму. І ще, як не дивно, якщо я не сплю по 3-4 доби поспіль, то цілком природньо, що термін "ад'юнктантка" я не зможу вимовити, а відтоді й на ранок ті самі люди поширюватимуть про мене меми вкрай нетактовного змісту".
Приблизно раз на 5-6 днів Ліна підходила до стійки дорогої парфумерної крамниці.
Переходячи на англійську, хутко брала з собою маленьку сумочку, прискіпливо розглядаючи склад косметики, наносила ледь помітний бальзам на уста так, щоб вони здавалися більш пухкими. Згадувала про канадського знайомого, який все ще мовчав.
* To be continued