В історії й теорії вкраїнського красного письменства є сторінки величні, парадоксальні та відверто незручні. Є й сторінки загадкові.
Ми не станемо більшими патріотами, якщо злегка вкриємо траншеї ідеологічних битв віршами. Ми не станемо й тоді ріднішими синами й дочками країни, якщо замастимо її рани простим знеболювальним гелем, чи то просто вдамо, що осіб A,B, D, J , X не було.
Щастям та надією чи помилкою й болем був багаторічний фестиваль "Урба-перехрестя", що був розпочатий у 2012-2013 рр. та проходив надалі, аж по 2021 р.?
Про яку саме інклюзію може йтися, коли споглядаєш дати, імена, гасла й намагаєшся довідатись про цінності героїв та героїнь?
В першу чергу варто помітити, що журі не розкриває критеріїв оцінки творів для переможців та номінантів. Скажімо так, якщо порівняти поезію з індивідуальним пошиттям вбрання, це коли тканина дорога та якісна, а лекала не такі вже й точні.
Інновативність конкурсу полягала в тому, що він охопив таку своєрідну й яскраву галузь, як урбаністична поезія. Так, говорити про місто, аби твої слова дихали ніжністю, чи то гнівом, болем, страхом, здивуванням, сумом, радістю - це окреме вміння, окремий комплекс письменницьких навичок.
Сила конкурсу полягає в тому, аби торкатися більшості форм поезії, а також зачіпати переважну кількість населених пунктів України.
Оригінальність - у наявності повноцінних хвилин онлайн та офлайн, по які з'являється можливість отримати приз, до якого входять і заохочення сертифікатом та статуеткою, і певна посвята в україномовні мистецькі кола.
Слабкість - скоріш за все, це те, що в зросійщеному дискурсі називають "вкусовщиной" (термін з XVIII-XIX ст.) , у франкомовних колах - "l'absence de l'objectivite'', l' 'obscurantisme subjectif'. Хотілося б додати, що ймовірним експериментальним україномовним терміном буде "увсесмачнення" або "смакопастка" чи навіть "смаковага" (тобто перевага смаку над критичним судженням). Ці терміни най окремо будуть виділені, мається на увазі "пастка" когнітивних викривлень.
Відповідно, і рос. "пофігізм" краще назвати "знечульством", а "общепит" - "спільнохарчем", і "віртуала" - "сіткохимерником" або "хмаропривидом".
Скажімо, по відношенню до байдужості можна сказати, що це класичне словникове слово є гіперонімом, а ось далі синонімічний ряд тягнеться так -
Байдужість - недбалість - захланність - оніміння - диземпатія (авт.т. ближче до алекситимії, ніж до повного емоційного невігластва) - звичкокалюжництво (авт.т. "недбалість по відношенню до місця, де людина живе, з відтінком деградації") - бузкочуйство (авт.т. "від рос. вислову "мені фіолетово"), "ритмохлюйство" - (від рос. "по барабану"), а далі, як апофеоз, вже те саме "знечульство".
Дехто з таким саме пуризмом, вочевидь, обстоював право конкурсу "Урба-перехрестя" на проведення певної політики ідентичності, адже кількість переможців з Півдня України в питомій вазі учасників та учасниць станом на 2012-2014 рр. складала, за скромними підрахунками, не більш за 15%.
Кількість авторів та авторок, які надсилали роботи на конкурс за роки його існування, давно перебільшила 4000.
Можна звести певні незручності в проведенні такого масштабного й дійсно захоплюючого дійства до декількох чинників -
1. Більшість членів журі хоч і мали відношення до письменства, та стверджували, що мають основну роботу, часто важливу, часопоглинну (знову-таки, моя авторська калька з англ. терміну 'time-consuming'., який є поширеним, має місце в словниках, у мовленні телебачення та онлайн).
2. Цілком ймовірні й "витівки", даруйте за неформальний стиль, провайдерів та телекомунікаційних мереж. Відомо, що листи й від фізичних, і від юридичних осіб часто губляться не тільки на пошті. Модератори, чи то молоді й недосвідчені, чи то, навпаки, дуже самовпевнені й консервативні, ймовірно, могли перешкоджати надходженню пріоритетної конкурсної кореспонденції, а це вже певною мірою нагадує міжінституційну конфронтацію, де основні учасники - це
НСПУ (осередки місцеві й центральний в м.Києвi)/ vs кафедри вишів, у яких навчались і учасники, і засновники конкурсу/vs неприбуткові організації, що спонсорували конкурси vs /учасники vs/близьке оточення учасників vs/ широка аудиторія (громадськість).
Міжінституційні конфлікти набагато складніше владнати, адже мало самих лише професіоналізму й емпатії. Поезія, що здавна вважається цариною емоцій, у руках молодих меритократів та технократів перетворюється на важель впливу на бізнесові й навіть подекуди владні кола. Чи варто хапатися за серце й називати це профанацією мистецтва й десакралізацією його традиційних методів?
Не завжди. Поезія, скажімо, футуризму, була й буде експериментальною, та залишати її поза зоною уваги науки не зовсім далекоглядно.
Вважати, що ті, хто зривали концерти Світлани Лободи на Півдні України, так само зриватимуть переважно україномовні літературні заходи в столиці, дійсно недалекоглядно, а отже й містифікувати до невпізнаваності південних авторів та авторок або давати менше балів у порівнянні з колегами й коліжанками зі столиць, не так вже й далекоглядно. Тут не працює впертий біхейвіоризм, не завжди навіть і цифри допомагають якісному дослідженню галузі.
"Конкурс платформово-інкубаторно-дослідницького типу" - це щось нове, і схожі на нього зразки можна знайти хіба що в Британії, Австрії, Австралії, Канаді, Франції.
Фактично йдеться і про текстове реаліті, і про фотохроніку, і про численні спроби реанімувати й підсилити видавничу галузь, і про небияку рішучість консолідувати митців.
Колись давно, на початку творчого шляху, певна частина авторів та авторок скаржились на непевність у своєму самовираженні.
Здобувши досвіду, вони не завжди мотивують ставлення до конкурсів та вибір форми участі в них суто естетичними потребами, адже є й пізнавальна, і нормотворча, й навіть просвітницька функції мистецтва.
Вони, ймовірно, відчували, що є більш ніж авторами, а радше стейкхолдерами великого механізму під назвою "український літпроцес", і аби він залишався конкурентоспроможним, варто не нехтувати досвідом інших країн, а саме міцніше триматися за наявні в мові стилістичні рішення й водночас бути сміливішими у виборі тем урбаністичної лірики й словотворі.
Побажання до організаторів конкурсу:
1) За технічної можливості робити бекап усіх робіт, навіть слабких
2) Не стереотипно, а стереоскопічно розглядати авторів та авторок, що є підтвердженими мультилінгвами, навіть якщо ця мультилінгвальність є хиткою.
3) Тримати ідеологічний баланс між самостійництвом та глобалізаційними ідеями
4) Розширити пул критиків.
5) Створити аудіокнигу за мотивами робіт і учасників, і журі.
6) За можливості тримати постійний контакт із закордонними видавництвами.
Подяка і письменникам, і молодим театрам, і НГО України, що вони зробили проведення конкурсів можливим.
* Illustration - Patrick Corrigan, AU
м. Одеса-Київ, 2020 р.