У давні часи у великому палаці жив лицар Вогнеслав. Красивий, розумний і сильний, правда трохи зарозумілий. Та то не його провина. У селі, що знаходилося поряд з палацем лицаря, Вогнеслава дуже шанували, та прославляли. Звісно — було за що. На лицарских турнірах він завжди перемагав, двох драконів здолав — як же ж такого оборонця і захисника не прославляти. І якось так сталося, що Вогнеслав вирішив, що всі люди, які живуть у селі за його палацем ним користуються. Ніби він найнявся драконів нищити і потвор лякати. "Все! Досить!"- вирішив Вогнеслав- " Тепер нехай самі щось думають!" Про своє рішення він негайно сповістив усіх людей. І люди спочатку були у розпачі, а потім хтось з старих сказав, що треба іньшого оборонця шукати. Десь за горами живе силач Жбурляй— треба до нього йти і просити, щоб він село захищав. Поки вирішували, та у довгий путь збиралися, невідомо звідки чудовисько огидне прилетіло і на бій Вогнеслава викликало. Вогнеслав виклик прийняв і почав до бою готуватися. А як же ж до бою готуватися, коли у коней вівса катма, підкови повідлітали, коли в нього шабля зламана у останньому поєдинку, та й обладунки треба лагодити...
Та як звернутися до селян, коли він тількі но об'явив що нічого спільного з ними мати не бажає? В коморі та льохах порожньо — харчі приносили селяни, у кімнатах та залах холодно, бо дрова теж приносили селяни. На столах брудні скатертини і брудні рушники та простирадла. Так, і прали лицарю Вогнеславу теж селяни.
Якщо б Вогнеслав був не тількі хоробрий та сильний, а ще й розумний, то пішов би до людей, подякував би їм за їх працю, попросив вибачення, та де там... Вдягнув зіпсовані обладунки, взяв палицю та сокиру і пішов битися натщесерце, а коня голодного вдома залишив.
Бойовище було важким і тривалим. Добу бився Вогнеслав з огидним чудовиськом. Сили в них були рівні, та Вогнеслав виявился спритнішим. Стікаючи кров'ю, знесилений Вогнеслав здолав огидне чудовисько. Хотів повертатися, а сил вже нестало і він так і залишився біля мертвого ворога.
Селяни чули як точилося бойовище Вогнеслава з огидним чудовиськом. Коли запанувала тиша, то ще деякий час боялися підійти та подивитися. Коли знайшли Вогнеслава, він майже не дихав. Сільськи знахарки мастили його цілющими бальзамами, що загоюють рани, поїли чарівними відварами, що сили повертають, шепотіли над ним заклинання, щоб до тями повернувся. І Вогнеслав скоро отямився.
Коли сили повернулися до лицаря Вогнеслава, він попросив усіх селян зібратися і перед усією громадою спочатку повинився і вибачився, а потім подякував за все, що робили задля нього прості люди.
Так зарозумілий лицар Вогнеслав, ледь не загинувши у двобої з чудовиськом, навчився цінувати те, що непомітно, коли воно є, а коли зникає, то хоч плач...
Жбурляй дістався до селища десь через місяць. Назад вертатися не схотів — залишився. Одружився з гарною дівчиною — дочкою коваля. Працює у кузні вправно — любо дивитися. А якщо якась загроза селищу, то з Вогнеславом іде боронити свою землю від всілякої нечісті.