Світло і темрява.
У давні часи існували дві держави — Соняшне царство і Темне царство. Хоч сонце світить усім порівну, та у Соняшному царстві світлу раділи, веселилися, працювали, виховували дітей, шанували старих. Ніхто в тому царстві не бідував. Вистачало на всіх і хліба й до хліба.У коморах та льохах у людей ніколи не було порожньо. Жили щасливо, своєю працею, шанували закони і пом'ятали бога. Навіть двері не зачиняли на замок тому, що найбільша ганьба була — щось взяти чуже, або вчинити підло.
У Темному царстві все було навпаки. Люди там сонце не любили. Мабуть у яскравому світлі були більш помітні підступність і зрадливість, лінь і заздрість, жорстокість і боягузство. Найбільшим геройством там вважалося обікрасти або ошукати когось. Якщо людина заробляла своєю працею, то її зневажали, їй гидували, знущалися хто як міг. У Темному царстві і вдень і вночі панували сірі сутінки — трохи світліші вдень, трохи темніши вночі. Це сталося тому, що головний шаман Темного царства начаклував пелену, яка приховала сонце. І люди навіть не помітили, навпаки — без світла багатьом з них стало зручніще і вільніше чинити всілякі неподобства.
Зло, як багаття — з маленької іскри може великий вогонь розгорітися. З Темного царства почали лихі люди шастати у Соняшне царство — щось вкрасти, або худобу звести з двору— а чом би й ні, якщо ці дурники ворота та двері не замикають. Та не так сталося, як гадалося — двері у Соняшному царстві не замикали, та дати відсіч злодіям могли таку, що і дітям і онукам злодіїв не кортітеме на чуже добро зазіхати.
Когось з непроханих гостей погризли сторожеві пси, когось відлупцювали палицями, когось облили помиями. Бігли непрохані гості, тількі п'ятки виблискували. А у спину їм примовляли — які гості, таки й гостинці.
І тоді головний шаман Темного царства вирішив начаклувати пелену, щоб і в Соняшному царстві ніякого сонця не було. Місяць не їв, не пив — до ритуала готувався. А як відчув, що зла сила в нього збільшилася, то почав творити свою чорну справу. А після цього чаклунства, заховався на болотах. Місяц сидів жаб та пуголовків жер , потім вирішив піти подивитися — як там у Соняшному царстві. Вдягнувся шаман у якесь лахміття і пішов ніби старцювати.
А у Соняшному царстві все як завжди — світло. Хоч і пелена на небі, ніби хмари, а світло. Люди свої справи роблять, діти сміються. " Добре - думає шаман, я вам влаштую !" Повернувся до Темного царства у свої книги занурився — знайшов закляття, щоб сонце не сходило над Соняшним царством. Знов перечекав на болотах. Знов лахміття нап'яв на себе і пішов у Соняшне царство як жебрак. Йде шаман, ціпком стукає, від сонця очі мружить. Сонце так сяє, що аж засковчав шаман. Раптом йому назустріч молодичка.
- Доброго дня вам— каже
- Ох, хіба ж він добрий?
- Добрий, добрий. Якісь лихі сили на сонце зазіхнули, вже думали всі, що врожаю не дочекаємося. Та Господь нас охороняє. Панотче і всі люди десять діб молилися і бачиш — диво яке — сяє сонечко!
Від слів ціх шаман завив, як собака на згарищі. Ціпок кинув і побіг у своє лігво — нову підлоту готувати. Та мабуть болотні випаровування зовсім розум йому затьмарили і вирішив той шаман вкрасти сонце.
Знайшов потрібне заклинання, стрибнув так високо як міг і перетворився на велетеньського чорного птаха. І полетів красти сонце. Довго летів, вже і очі від яскравого світла перестали бачити, вже й кров його чорна скипіла, а він все намагався схопити сонце та вкрасти його у людей. Вже крила вогнем запалали, і шаман став падати, але лапи з довжелезними пазурами все намагалися хоч шматочок світла відірвати. Впав десь у непролазні хащі, згорів там і ніхто навіть не здогадався де він подівся. Тому, що вкрасти сонце в тих, в кого воно у серці неможливо, тому що ані війна, ані темрява не завадять коханню вірі та надії.