Закоханий метелик
Спекотним літом дні нескінченні. Саме в такий день, щойно сонце зійшло, з кокона з'явився Метелик. Він був великий, яскравий і абсолютно щасливий. Метелик розгорнув свої строкаті крильця, подякував сонцю, небу, хмаринкам, квітам і травам. Сонце полоскотало Метелика своїми промінцями, квіти і трави прошепотіли побажання гарного дня і Метелик поринув назустріч невідомиму світу. Хоч він щойно народився, та вже знав, що життя його красиве, але швидкоплинне. Як прийде ніч Метелик зникне. І він поспішав все побачити, все почути, і показати всьому світу свою красу. Починався чудовий день — сяяло сонце, легкий вітерець ворушив листя, розгойдував квіти, легенько підштовхував його у напрямку дивовижного квітника. І це було дуже доречно, бо Метелик доки літав і милувався краєвидами, розмовляв з сонцем і небом, добряче зголоднів. І тут трапилась йому квітуча липа. Напившись липового нектару Метелик ніби трохи сп'янів. Він навіть на одну мить захотів залишитися на цьому місці і нікуди більше не летіти, та то була випадкова думка, і Метелик полетів далі. Дуже скоро він опинився у самому центрі квітника де розквітла блакитна троянда. Здавалося, що її пелюстки ввібрали всю блакить неба. Метелик літав навколо блакитної троянди, торкався крильцями пелюсток і розумів що він закохався у неї до нестями. Але його життя триватиме до заходу сонця, а потім...
-Дурне створіння, чого ти мені тут вітер ганяєш?— запитала Гусениця у Метелика.
- Що вам з того, що в мене трагічне кохання. Їжте листя, поки вам це смакує.
- Не грубіянь, легковажний дурень! Краще лети скоріш до Царя метеликів! Якщо встигнеш до заходу сонця, то він тобі допоможе.
І Метелик, поцілувавши блакитну троянду, поринув на пошуки Царя метеликів. Здавалося, що все заважає йому. Спочатку лагідний вітерець посилився і не давав Метелику швидко летіти. Потім почався дощ і дощові краплини зробили легеньки крильця Метелика важкими. Йому довелося чекати поки дощ скінчиться. З мокрими крильцями летіти було неможливо. Якойсь миті йому здалося, що він помре просто зараз, але потім, коли йому вдалося висушити крильця, летіти стало легко і він вже соромився своїх страхів. День закінчувався. Метелик долетів до своєї мети. Цар метеликів спочатку і слухати його не хотів. Потім він довго думав і ворушив лапками.
— Я допоможу тобі. Лети скоріше до блакитної троянди. Ви будете разом з нею і ніколи не розлучитесь. Тобі тількі треба встигнути до ночі дістатися її. — Цар метеликів легенько торкнувся Метелика лапкою і Метелик полетів до своєї коханої блакитної троянди. Він поспішав, він летів дуже швидко, і коли сонце майже закотилося за небокрай, Метелик опинився біля своєї коханої. Цієї миті настала ніч.
Наступного ранку садівник, що доглядав квітник помітив одну строкату пелюстку на блакитній троянді. Спочатку він перелякався, що троянда захворіла. Та троянда була свіжою і чистою. Одна пелюстка була наче у золотих краплинах. Метелик втілив свою мрію — залишився із своєю коханою назавжди — перетворився на її пелюстку. Ту саму, на яку звернув увагу квіткар — з золотавими плямами. Біля троянди кружляли метелики Морфо і тількі зараз квіткар збагнув на що схожа та пелюстка на блакитній троянді. Та він був такий старий і досвічений, що вже нічому не дивувався.