Розповідь:
Нелюди...
Надія думала, що немає на світі щасливішої сім'ї, як у них. Сашко її кохав безмежно, завжди дарував їй квіти...
- Сашко навіщо ти рвеш квіти, не щадиш природу?- Посміхаючись казала вона, хоча їй це було до вподоби.
- Ти моя квіточка Надя, і я кохаю тебе і нашого Назара. Назарчику нашому 5 місяців це білочубий малюк схожий на татка, ті ж голубі очі.
Вони кохали один одного ще зі школи, він був старшокласником з 10 - А, вона з 8 - А. Носив ранець розповідав цікаві історії, так якось і прийшло до них їх перше кохання. По закінченню школи Сашко навчався, став водієм, в сільській автобазі, працював. Потім пішов, в армію, і вона чекала на нього, по можливості передзвонювалися.
Коли Надя закінчила школу, вивчилась на перукаря, потрібна професія, в селі. Вона, ще з дитинства мріяла, робити гарні зачіски дівчатам.
Коли прийшов Сашко вони відсвяткували гучне весілля, батько тоді ще неділю частував сусідів.
Перша незабутня ніч і подарунок від Бога Назар, якого вони з Сашком люблять понад все. Живуть вони разом з Сашковою бабусею, в її хаті на краю села. Так молода пара вирішила після весілля. Бабуся щира і дуже привітна, після смерті дідуся, залишилась сама.
Думала Надія ніщо не може зруйнувати їх сімейне щастя, та ось змогли.
24 лютого 22 року на нашу Україну прийшла війна. ...
Напала російська орда...
Сашко прийшов з військкомату, Надія глянула в голубі очі чоловіка і заплакала, як ніколи, у своєму житті.
- Сашко навіщо ти туди пішов, у нас мале дитя, можна відстрочку оформити?
Сашко пригорнув її до серця глянув, в заплакані карі оченята...
- Люба моя, щоб ви жили та спокійно спали, я туди їду!
Дивлячись, в його очі вона розуміла, що інакше її Сашко зробити не зможе...
Якщо кожен буде триматись за жіночу спідницю, то хто державу відвойовувати буде? Думала Надія, душа і серце її ридало...
А вранці він поцілував їх всіх і поїхав...
Бабуся Оля притулила до себе Надію з правнуком і теж тихенько плакала. її батько загинув в 44 році, так і виросла не знаючи його.
Потекли дні тривоги, недоспані ночі, молитви за Сашка, які виривали душу...
Назар чик теж комизував не давав спати вночі.
По телевізору було страшно дивитись і слухати. Ракетні удари рушили міста і села України, ворог віроломно крокував по українській землі.
Людей вбивали ні за що, залишаючи прямо на вулицях. Не щадили ні дітей, ні пенсіонерів...
Вбивали без вибору українець ти чи росіян, їм все одно якою ти мовою говориш... Вони фашисти та прийшли вбити тебе за те, що ти живеш в Україні.
З їх вчення Путіна ти нацист, фашист придумана ним загроза Росії.
Батько Сашка і батько Надії теж пішли воювати, сполохані жінки утішали один одну як могли...
В кінці квітня наступи ворога були все ближче.
Сашко дзвонив рідко, втішав її говорив ласкаві слова, Назар теж притихав слухаючи слова батька через телефон.
Люди говорили про евакуацію, а куди їхати з рідної домівки з немовлям?
Десь недалеко йшли бої все гуло і бахкало, Назар просипався і плакав.
Під світанок Надя заснула, але проснулась від крику і бормотіння бабусі...
- Надя доню тікай, бери малого...
Надя з про соню не зрозуміла, куди тікати й чого?
- Бабуню, що сталось?
- Я ходила на базар ввійшли російські війкові, танки бронетранспортери, піхота їдуть через село.
- Кругом стріляють Віктора і діда Степана вбили, внуку баби Мотрі 15 років Світлану потягли в хату, бабу Мотрю вигнали... Дівча кричить не своїм голосом...
- Я городами до тебе швидко прийшла.
- Бери малого тут у хустині трішки продуктів і вода, та біжи чуєш гуркочуть танки вже поряд... Надя замотала сина, в ковдру самому халаті й капцях вибігла...
- До лісу біжи доню, пересидиш поки стихне, ліс поряд
Надя вибігаючи з далеку побачила танку і прихиляючись побігла по під огорожами до лісу. Танк наздоганяв її та вона, думала, що зараз він їх з сином розчавить. Тікаючи вона загубила бабину хустину, падаючи та підіймаючись вона бігла до лісу. Малий плакав, а вона все бігла, солдат з автомата висунувшись, в люк стріляв по верх її голови всі кущі й дерева били її тіло.
Танк без розрахунку встрелив, в хату баби Катерини.
Сполохана бабця кричала на них:
- Іроди, що ж ви робите, цю хатину ще дід будував? Від автоматної черги бабця затихла і завив собака.
Скошені кулями гілки сипались на голову Надії, вона забігла, в ліс і бігла куди очі дивилися...
Танк зупинився, Надя подумала, що вони відстали від неї...
Та російські фашисти та не думали залишати її бігли лісом за нею спішившись з танку... Як звірі за здобиччю...
Вони наздогнали бідну жінку, сміялись, взивали її всякими словами. Один з них видер з рук заплаканого сина кинув його в кущі...
- Что ты курва бежишь?
- Подстилка бендерская, ублюдка своего спрятать хочешь? Кричали матами ...
Вони сміялись і кидали її один одному. Потім схопив один за косу, потягли по лісу б'ючи берцями, і кулаками, а вона все кричала: - Сина не чіпайте!
- Парни сына не трогайте, вы же люди?
В їх очах не було ні крихти суперечності, Надія зрозуміла, що вони не залишать її не пожаліють...
Кинувши її побите тіло на землю, вони почали рвати одяг з неї, і по черзі безсоромно ґвалтувати... Від болю вона кусала губи та палець на руці, кричала:
- Вбийте мене тварюки, краще вбийте!- За що отримувала під дих...
Від освободителей смерділо перегаром і брудним одягом, і потом...
Скільки сил, було вона пручалась відбивалась своїми маленькими кулачками від нелюдів. Од ударів, відчувала присмак солоної крові, в роті.
Один з солдатів придавив до болі її груди та побачивши молоко став неістотно ссати. Назарове молоко бігло по його губах... Вони декілька разів, ще та іще ґвалтували Надю, потім били ногами... Всі жіночі нутрощі пекли полум'ям, сильно болів живіт, покусані та побиті груди нестерпно боліли...
Коли на правій груді чорнявий фашист почав їй вирізати зірку, вона втратила свідомість...Потім Надя затихла, думаючи, що вбили, росіяни залишили свою здобич, і пішли...
Декілька разів Надю полишала свідомість, вона не могла навіть порухатись, біль роздирав все тіло... З рани на груді текла заливаючи кров, і молоко, вирізана зірка висіла на шкурці...
Приходячи до тями вона чула, як плакав Назар, тоді вона говорила:
- Живий синочку живий!
Пішов дощ і Надя замерзла і вся тряслась, стиснувши зуби від болю вона перекочувалась на крик сина ближче до нього... Ось вже і він з великою шишкою на голові та раною на щоці.
- Мій маленький, синочку живий! - Надя приклала навлежачки сина до грудей, вкривши промокну тим від дощу ковдрою. Синочок був голодний і з жадібністю пив материнське молоко... Надія знову втратила свідомість, з розбитої голови зіткала кров, на святу українську землю...
Материнська кров ні в чому невинної жінки українки... яка ніколи не бачила бендерів, за те побачила російських неофашистів...
Баба Оля бачила, як танк поїхав за Надією і впавши на коліна перед іконою молила Бога, щоб Надія з правнуком вижили!
- Господи прости й збережи їх від ворога! - Благала старенька.
Російські війська пройшли селом обстріляв хати й пограбував пішли маршем, до другого села. Показувати свою дружбу народів від російських братів...
Бабуся Оля відв'язала собаку Шурку пішла до лісу взявши теплий халат і кофтину для Наді, воду й одяг для Назара...
В лісі вони з собакою швидко найшли непритомну Надю з плачущим Назаром, дитина від крику захрипла...
Побачивши Надю бабуся заголосила думаючи, що вона мертва... На Наді живого місця не було вся побита і закривавлена...Низом теж йшла цівкою кров...
- Нелюди тварюки, що зробили з дитини плакала вона, одягаючи Назара в сухе. Сльози старої капали на розтерзане тіло Надії вона трясучими руками хотіла натягти халат... Дівчина від болю прийшла в себе і застогнала...
- Боже мій Надю жива! - Бабця перехрестилась поцілував хрестик.
- Надю ти йти не зможеш, я тут тебе з Шурою залишу, Назара сусідам віднесу і ми за тобою прийдемо...
- Бабуню, що я тепер Сашкові скажу?
- Жива та й добре, а Сашко тебе любить, і ти не винна, що з тебе таке нелюди утворили...
Забравши Назара і напоїв водою Надю, залишивши Шурку, яка зализувала рани Наді вона пішла до села. Дорогою плакала від жалю до невістки, зірку вирізали фашисти варвари, думала вона. Сльози текли по борознах її зморшок..
Надія відкривши очі дивилася, як крутилися дерева, з очей текли сльози...
Ось тобі російський мир, думала вона, нелюди звірі таке не роблять...
- За, що Саша вони розтоптали наше чисте кохання... шептала вона сама до себе...
Бабуся йшла швидко, як могла, серце калатало в грудях від втоми та горя. Прийшовши до дому вона зразу пішла до сусідки Марії та була хрещеною її Сашка.
Віддавши Назара вона разом з чоловіком Марії Іваном, і дідом Максимом на возі поїхали за Надею.
Надя лежала і плакала, голова крутилася, нудити не зупинялися, побачивши бабуню і чоловіків вона заплакала...
- Не плач доню, все буде гаразд, рани затягнуться, а душу довго лікувати прийдеться! - сказав дід і на очах виступили сльози...
Бабуся положила на траву ковдру, і дід з Іваном обережно переклали її понесли до підводи. Від болю Надія скрикувала, і сльози подяки Богові за життя знову полились з карих очей...
Надію занесли до хати поклали на ліжко, чоловіки няньчили Назара, в хаті Марії, а жінки мили Надію. Позвали сусідку Галину медсестру, щоб першу допомогу зробила, вона працювала на скорій. Жінки побачивши, в ранах Надю з зіркою на грудях плакали ридаючи... На скорій приїхав лікар обробив рани, і зірочку приклав на місце, може приживе. На голові рану і на стегно теж зашили, внизу все було синьо чорне наложили компреси. Що знеболює допомагало, хоча Надя та ойкала... Лікар назначив антибіотик і знеболювальний, мазі примочки... Галя буде приходити, від стаціонару Надя відмовитися... хотіла бути поряд з малим. Назару теж пролікували рани.
Вночі Надя плакала і кричала, бабуся знову давала заспокійливе, піднялась температура. Коли Надя була не, в собі гукала Сашу і Назара.
Назара прийшлось відлучити від груді, тепер він невдоволено пив суміш і молоко.
Дзвонив Сашко, Надя розмовляти не стала, тільки плакала...
Сашко хвилювався, чим заболіла Надя, що і говорити не може?
Баба Оля плакала і все говорила:
- Катюги, щоб вас Бог побив, лихоманці.
Пройшло вже більше неділі, рани гоїлися, приходила Галя, заїжджав лікар, зірка
прижилась, шрами звісно будуть.
Бабу Катю застрелили, розбомбили школу, клуб, внучку баби Мотрі зґвалтували,
побили, в лікарні. Розтрощили понад 14 будинків.
Надя вже говорила з Сашком, голос її тремтів, але вона. нічого не розповідала
залишила на потім.
Вони люблять один одного, все це проклята війна...
Але кожного ранку і вечора Надя благодатні молитви читає за те, що Бог їм з
Назаром дарував життя!
Читає вона молитви та за Сашка і всіх війкових, які стали на захист Вітчизни!
Кров'ю і потом здобувають Перемогу наші військові, і ми всі віримо, що вона
буде!
Відбудуємо міста і села, і повернуться люди та зацвітуть сади на нашій землі!
Будимо співати наші дзвінкі пісні та ростити діточок.
Все буде, Україна!
Вигонимо російський сморід з нашої Богом благословенної землі!
Надія йде на поправку, настане час повернеться Сашко і Назар буде говорити тато
все це буде!
Ця розповідь сумна, але я не маю права мовчати...
15. травня 2022 року.
Олена. Українка...