На широкому підвіконні за шторами вишневого кольору ( Кузька про такі штори справжні страсті розказував) було незвично тихо, тільки чути нервовий шепіт і шелест сторінок. Це наші натуралісти-любителі спостерігали за пташками в годівниці, сперечалися, як називається та пташка з яскравим чубчиком чи ота непримітна сіренька малеча і щохвилини заглядали в пташину енциклопедію. Рижий, правда, читати не вміє, але малюнки роздивлятися любить.
А пташок біля годівнички дуже багато: тут і культурні Синиці, і розбишакуваті Горобці, і крикливі Сороки з подругами-Сойками. Буває, завітає на гостину Дятел, іноді червоногруді Снігурі зазирнуть, та й рудохвості милі Білки прибігають-для них Хазяйка залишає горішки, хоча й насіння гарбузове пухнастим до вподоби.
Кожного ранку їх Хазяйка насипає в годівничку ласощі: гарбузове насіння, соняшникове, різні крупи, крихти. І навіть справжню смакоту - шматочки несоленого сала : його з задоволенням дзьобають і Синиці, і Горобці.
Рижий згадав, як недавно одна маленька Синичка сіла на вікно і заглядала до кімнати, очікуючи, коли Хазяйка, нарешті, принесе смачну їжу.
"А ти пам'ятаєш",- запитав кіт у друга,-"як ми з тобою допомагали нашій Хазяйці на городі?" " Ще б не пам'ятати",- відповів Кузька. І , прикривши очі, почав згадувати, як сіяли, потім чекали, поки гарбузи і соняхи зійдуть, потім разом з Хазяйкою сапали, проривали бур'яни, раділи першим квіткам гарбузовим, милувались тендітними соняхами. А потім носили, сушили, складали, щоб взимку пернатій малечі було що їсти.
Від спогадів приятелів відволік якийсь шум за вікном-то за місце біля шматочка сала побилися два сірих шибеника.
Друзі посміялись і вирішили, що і їм саме час підкріпитися.
Після смачної кашки з молоком Кузька запропонував коту зазирнути в чарівний світ казок і приятелі зручно вмостились на улюбленому підвіконні. Як ми пам'ятаємо, у Кузьми є чарівна скринька, а в цій скриньці є все, що потрібно саме в цей момент: і ялинкові прикраси, і різноманітні різнокольорові клубочки шерстяні, фарби і пензлі, і навіть фотоапарат. А зараз Кузька жестом фокусника дістав із таємничих глибин товсту старовинну книгу, в якій було багато всіляких казок, чарівних, страшних, веселих і повчальних.
Кузька вміє читати, а ще краще у нього виходить розповідати свої історії. А сьогодні Рижому ну дуже захотілось послухати якусь дуууже страшну історію. Кузьма спочатку прочитав казочку про рукавичку, яку загубив дід, а потім про дівчинку Дюймовочку, під час якої кіт показово позіхав. "Ну добре, буде тобі дуже страшна історія",-глянув на кота Кузьма і прибрав книжку до скриньки.
А треба сказати, що Кузька, хоч і молодий домовик, та прожив не багато, і не мало, а триста років і пам'ять у нього прекрасна, і знає дуже багато страшетельних історій.
А що треба для того, щоб страшні історії розповідати? Правильно-підходящий антураж! Уявіть: темний вечір, зимовий вітер жбурляє у вікно жменями сніг і з усієї сили стукає по склу гілкою яблуні. А ви розказуєте одне одному страшні історії під цей зимовий акомпанемент. Те що треба!
І Кузька, зробивши страшні очі, почав розповідати те, що чув від Хазяйки, коли вони з подругами збирались на своєму дєвішніку і згадували свої дитячі роки, те, що сам колись читав та чув від кота Баби Яги.
Це були моторошні історії про червоні штори, про гроб на кольосіках, про руку, яка дурним голосом волала, лякаючи слухача, "віддай своє серце!"
Кіт, а він же був ого-го який сміливий, сидів, прикрившись хвостом і заплющивши очі. "Мабуть, досить з тебе страшилок",-посміхнувся Кузька і Рижий з полегшенням сповз з підвіконня.
"Треба підкріпитися",-промуркотів кіт і продефілював на кухню, до своєї мисочки. Після довгого вечора і смачної вечері друзі міцно спали в м'якенькій лежаночці. І їм...
нічого не снилось.