я себе заколишу,
сумним співом беззвучного голосу,
буду ніжно себе сповівати в неторканні сніги.
ми зі мною мене десь далеко-далеко залишимо.
серед темного лісу, що у небо кричав від туги.
я від себе піду,
босоніж,
по слідах,
по забутому.
крок за кроком,
збиваючи в кров
і себе, і блукаючі дні.
я іду - безсердешна,
бо серце залишила в лютому.
з ним чекала весни,
а залишила – у війні….