Пригоди рукавички
У чудовому місті, одному з найкращих південних міст України, біля самого синього Чорного моря жила чудова дівчинка.
Дітки, ви здогадались, у якому місті проживала дівчинка? Звісно, здогадались. Молодці, вірно! Це чудове місто називалось Одеса. І ім`я дівчинки, про яку ми хочемо вам розповісти, теж було чудове. ЇЇ звали Софійка.
Місто було дуже гарне, тепле та веселе. І дівчинка Софія теж була гарна, весела та ще й розумна. Наступного року Софійка мала йти до школи, готувалася поступати до першого класу.
Правда, одного разу сусідка сказала мамі: “Та нащо Софійці вашій іти до першого класу? Он як чудово вона читає! І приклади моєму Мишкові допомагає вирішувати, а він вже у другому навчається. Віддавайте її одразу до Академії”.
Софійка добре запам`ятала цю розмову і іноді роздумувала, чи, може, справді Їй замість першого класу зразу поступити до Академії? Ото б здивувався той хвалько та задавака Сашко, який ніс дере, бо він вже
третьокласник.
“А я й справді вже чимало знаю. Рахую до ста, допомагаю Мишкові приклади вирішувати, та й читаю швидше за нього. Мене вже й до бібліотеки №7 записали, коли почули, як я читаю. І номер своєї майбутньої школи я знаю, школа №292, а Мишко у другому класі, а номера своєї школи й досі не запам`ятав,” - часом міркувала дівчинка.
Дівчинці дуже хотілося поговорити про це з матусею, але вона все не наважувалася, бо матуся давно мріє, щоб її донечка нарешті стала ученицею,
стала першокласницею. Софійка тому і мовчала, щоб не засмутити матусю.
Якось вранці мама запропонувала доньці піти разом купувати овочі. Дівчинка охоче погодилась. Бо з мамою завжди їй було дуже весело розмовляти дорогою, а ще матуся обов`язково купувала їй різні смаколики чи іграшки.
Ось і ринок. Усміхнені продавчині весело пропонували купувати саме в них, бо у них всі товари найкращі. Та раптом Софійка прискореною ходою заспішила до молодої продавчині в червоній хустині. Дівчинка побачила рукавички. Рукавички були такі чудові, що дівчинка не могла відвести від них оченят. Вона мовчки зупинилась, а потім легенько доторкнулась до них рученятами.
“Боже, які ж гарні!” - так і хотілося їй вигукнути. Матуся зупинилася поруч.
“Подобаються?” - стиха запитала вона. Донька швидко кивнула у знак згоди. Мама взяла рукавички в руки, прискіпливо оглянула їх. Приміряла на доньчині рученята . Дівчинка зрозуміла, що рукавички сподобались і маті..
“То що, купуємо?” - запитала матуся. “Да! Да! ДА!” - радісно відповіла донька. І ось рукавички вже у руках дівчинки.А були рукавички справді чудові! М`які, пухнасті, голубі з білими чарівними сніжинками. Дівчинка весь час несла їх у долоньках і милувалась ними. Матуся лагідно посміхалась, дивлячись на донечку.
Вдома Софійка продовжувала милуватися своїм чудовим придбанням. Вона показала їх своїй улюбленій ляльці Оксані. Вона хотіла примірити їх ведмедикові. Але для ведмедика рукавички були замалі, а для ляльки завеликі. Дівчинці хотілося вже сьогодні одягти їх і так піти на прогулянку. Та мама сказала: “Ні, донечко, ще одягати рукавички зарано. Подивись, як сяє
сонечко за вікном. Це ще золота осінь. А рукавички одягнеш тоді, коли настане справжня зима, коли закружляють пухнасті сніжинки”. І мама сховала рукавички до шухляди.
Як же чекала Софійка зими! Вона закреслювала у календарі кожен день і рахувала, скільки днів ще залишилось до такої очікуваної зимоньки...
І ось, нарештІ! І саме в перший день зими закружляли веселі сніжинки. До супермаркету дівчинка йшла з мамою у новеньких рукавичках. По дорозі вона привітно посміхалась всім знайомим.
Зустрівся їм і сердитий ротвейлер Рекс із хазяїном. Рекс любив Софійку і дозволяв лише їй погладити його грізну голівку. Інших дітей він до себе не підпускав. Дівчинка з повагою називала його Містер Рекс. Вона обережно погладила йому голівку. А Рекс дуже уважно подивився на рукавички, а потім ще й понюхав їх.
Далі Софійці стало дуже жарко у рукавичках, бо на вулиці було ще тепло.
Мама порадила зняти рукавички та покласти їх до кишені. Дівчинка так і зробила.
Біля магазину їм стрілася мамина подруга. Софійка зразу витягла новенькі рукавички, і тітоньці Надії вони теж дуже сподобались. У магазині дівчинка ще декілька разів витягала свою чудову обнову. І рукавички подобалися всім-всім. Це було дуже приємно Сонечці.
Та ось вони й вдома. Дівчинка роздяглась швиденько та полізла ло кишені, щоб знову помилуватися обновою. Та коли вона витягла рукавички, то зойкнула і мало не заплакала. Рукавичка була тільки одна... Софійка вивертала всі кишені, шукала по всіх кімнатах, але другої рукавички ніде не було. Матуся заспокоювала доню, але та продовжувала сумувати.
А ми давайте пошукаємо рукавичку, яка зникла, та довідаємося, що ж із нею трапилося.
Коли останнього разу Софійка клала рукавички до кишені, вона не помітила, що одна рукавичка впала. Рукавичка трішки вдарилася і тихенько заплакала.
Але плакала вона настільки тихо, що її плачу не почув ніхто. Рукавичка дуже злякалась, не маючи поруч своєї сестрички-рукавички та дівчинки Софійки.
Та ось рукавичка почула, як чиїсь гострі кігтики боляче вп`ялися їй у пальчик. “Ой, ой!”- зойкнула рукавичка, але її зойку знову ніхто не почув. А знайшла рукавичку якась киця. Ця киця, бідолашна, не мала хазяїв. Вона їла, що могла знайти, і спала просто неба на вулиці. М`якенька і тепленька рукавичка, напевно, стала б їй у пригоді, зігрівала б її змерзлі лапоньки . Та раптом киці захотілося трішки погратися рукавичкою, щоб зігрітися. Вона почала підкидати рукавичку та ганятися за нею. Але гралася киця недовго, бо побачила, що з-за рогу будинку вибігли декілька собак і помчали до неї. . З перляку киця випустила з лапок рукавичку та миттєво видряпалась на високу тополю, яка росла неподалік.
Один пес, найбільший і, мабуть, самий злий, підбіг першим до рукавички. Рукавичка так злякалася, що навіть затамувала подих. У собаки морда, здалося рукавичці, була надзвичайно страшною. Пес довго нюхав рукавичку, кілька разів перевернув її з олного боку на другий, і тільки приготувався схопити її своєю величезною пащею, як почувся страшенно грізний гавкіт. Пес злякано покинув рукавичку, незграбно підскочив і, разом з усією собачою зграєю, блискавично кинувся навтьоки.
Рукавичка завмерла, перелякана та розгублена. А до неї поважно підходив другий пес зі своїм хазяїном. Пес неквапно обнюхав рукавчку, а потім дуже обережно підняв її своїми теплими губами. Він ніс її так ласкаво, що рукавичці зовсім не було боляче. Їй, навпаки, було навіть приємно. На мить рукавичці здалося, що вона разом з сестричкою рукавичкою сидить на гойдалці, а дівчика
Софійка їх розгтойдує. “Молодець, Рекс!” - раптом пролунав голос хазяїна собаки. Тоді рукавичка зразу пригадала, що саме так звали пса, якого сьогодні вранці гладили вони з Софійкою. І рукавичка не помилилася, бо це справді був він, грізний Містер Рекс.
Незабаром рукавичка зрозуміла, що вони піднімаються сходами. Потім вона почула сумний голос своеї маленької хазяйки, коли Рекс постукав великою та сильною лапою у двері. “Хто там? - двічі сумно перепитала Софійка. “Ми”, - відповів господар Містера Рекса. Двері повільно відчинилися. На порозі стояла Софійка. Містер Рекс обережно поклав у долоні дівчинці нещасну, а водночас І щасливу, рукавичку.
“Дякую вам, Містере Рексе!” - з подивом та великою радістю промовила дівчинка. Вона навіть хотіла від радошів його поцілувати. Та Рекс засоромився і тільки підставив їй свого грізного та розумного лоба, щоб вона його погладила.
Коли сусід з Рексом пішли, Софійка, розчулена і щаслива, знову милувалася своїми рукавичками. Вона з радістю допомагала матусі їх випрати. Вона пообіцяла собі, що більше ніколи рукавичок не загубить, буде для них дуже уважною господинею.
А матуся додала: “А ще треба бути доброю та ввічливою. Тоді будеш мати багато друзів. А друзі завжди прийдуть на допомогу. Допоможуть так, як допоміг сьогодні таій друг Містер Рекс. А зараз, милі мої, у ліжечка. Завтра нас чекає новий, спдіваюсь, що щасливий та веселий день. Приємного відпочинку!