Ad absurdum, или Ад абсурда
(миниатюрморт с апагогией)
______________ — Где же ваш хваленый молоток во рту?
______________ — Бр-р-р...
______________ (Семён Г., «Встреча»)
План
1. От (ad) противного (absurdum) к не противному.
2. От обратного к противоположному.
3. От абсурдного к сердечно-сосудистому.
4. От прекрасного к уродливому.
5. От Матфея Ханаановича к Иоканаану Марусидзе.
6. От Че наш к «ГорЮ от ума».
И его реализация
1
Да что тут рассуждать! Брось противного и иди (на некоторое время) к не противному. Договорись c обоими по деньгам и живи с ними поочередно, образно говоря, долго и счастливо.
2
Абсурд крепчал. Ибо столичное лето 53-го было холодным. Полупустая, но полуголодная Москва. И почти такие же дорогие мои москвичи — полупустые. Но не очень голодные — в большей степени их мучит жажда. Что-то же должно их мучить?! А Сталина уже нет...
Хамовники. Это район, если кто не в теме. А Елисеев, если кто жаждет новых знаний, — магазин на Ямской-Тверской культовой улице. Очень поздний вечер, но он (не вечер, а Елисеев) настежь открыт для простых людей. И они у него (или у любого открытого настежь ларька) могут утолить эту многовековую славянскую жажду. Нужно лишь купить. Однако идти из Хамовников на Ямскую-Тверскую, чтобы утолить жажду к знаниям, глупо. И долго (сложно). Быстрее (проще) купить диплом на ленинских Воробьевых горах. Однако и купленным дипломом указанную жажду быстро не утолишь.
Граненый стакан объемом 200 миллилитров (до каемки) тоже был полупуст, если смотреть на него скептически. А если взглянуть оптимистически — через розовые очки без диоптрий, — то он был наполовину наполнен рассолом. Образно говоря, этот стакан крепко стоял на своих ногах, не прося и не требуя бюджетных дотаций. Стоял он один, без охраны содержимого, в самом геометрическом центре Лубянской площади на правах малой архитектурной формы. Легенда гласит, что чаша сия была установлена одним полуголодным оптимистом, прописанным в Хамовниках, через пять минут после сноса предшественника.
Считается, что любой официальный житель Хамовников, успешно достигший 16-летнего возраста, имеет право бесплатно приложиться нижней губой к стакану и, сделав символический глоток, одномоментно утолить свою жажду к знаниям в объеме начальных классов общеобразовательной средней школы времен холодного советского лета 53-го года.
3
Э-э-э... Да ваш лицевой мускул, глубокоуважаемый читатель, даже не дрогнул?.. «Бр-р-р»! По пути ли нам? Ну, еще одна попытка...
4
Не без негативного влияния Брэдбери маленький принц перебрался на Марс. На родной планете ему не хватало коммуникаций. Но марсианские каналы не оправдали его ожиданий, поскольку в них нельзя плавать брассом. И с виндсерфингом у него там не заладилось. Ни на Луне, ни на Марсе, вопреки его надеждам, не было ни капли воды. А были только «слова, слова, слова»... Так или иначе, но пресловутым яблоням на Марсе цвести еще не скоро, а грушам — не знаю.
5
Теперь круто вниз по университетской лестнице, ведущей прямиком на плоскую крышу сторожевой башни, переоборудованной в смотровую площадку. Пока светло, осматриваемся (по сторонам света): академик Аганбегян, Боттичелли с картой ада абсурда, Бертолуччи с интерьером, Ванина Ванини с карбонариями, Венера и соответствующие ей болезни, Гоголь Н. В. и соответствующий ему нос, закат Европы и ее же похищение, Меркурий и почти однофамильный Фредди, Марс и одноименные шоколадки, луноход и однокоренная соната, избранные речи Цицерона-Троцкого, восковая фигура мадам Тюссо, недопитая рюмка Абрау-Дюрсо (не путать с полупустым стаканом), Дерсу Узала (с настоянным корнем женьшеня), Экзюпери (отец маленького принца), гильотинист Юм, палач Ягода... Столько всего, конца не видно...
Быстренько, быстренько, быстренько, как на вокзале (для двоих). На все культурные дела — пять минут. Пять минут, пять минут... И скоренько вверх, по школьной лестнице, ведущей, как известно, вниз.
Пять так пять. Время пОшло... Виноват, зарапортовался — время пошлО.
Стишок Культуре по привычке посвящу: Нижинский, Шоу (Ирвин?), Рубенс (в стиле «ню»?)... Олимп, Сизифов труд, Давидову пращу, не повредив гробниц, всех срежу на корню. Купальщицы (Дега?), а с ними красный конь, фламандец (Гюйс?) — этюд на шахматной доске. Адепт фиесты (Хэм?), иди со мной, огонь, Эдип... родня (Никиты?) мается в тоске. Полковник (Маркес?) пусть живет сто лет. Корчагин (Павлик?) плюс советские божки в скульптуре... (Геббельса?) хватаю пистолет. Соната (лунная?), по пьяни — «...Петушки», Урга, Ваксонов, культ, просвет кафе «Сайгон»... Как жаль — «сонет» устал!.. Кончай его, Семён!!
Кончаю!!!
Сошли с дистанции Платон, Дали, Краван; отстали миллионы алых (Аллы?) роз, а также Дюка (Эллингтона?) караван. На корпус впереди рок-оперный Христос!!!
Кончил... В смысле: кончил «5»; осталось «6».
6
От Че наш, сущий на небесах! да святится имя Твое; да приидет Царствие Твое и так далее, по забытому многими шестидесятичетырехсловному тексту.
А где же оскорбленному чувству есть сердца уголок? Да в Караганде, где же еще?! Но Она далеко от Москвы. И Они далеки от Народа. Потому что жесткий 21-й Век, жесткие недоваренные Сердца... И почки. И печень, настоятельно требующая незабытого рассола. И потому... вон из Хамовников! И в Бирюлево я больше не ездок.
«Карету мне! Карету!» — правильно цитирует незабытый простыми Людьми маленький Принц, пакуя Чемоданы на обезвоженном Марсе. Он тоже уезжает. Уезжает... в сонетные Петушки? Нет, там он точно сопьется... Тогда, минуя вечно вальсирующую Вену и вечно воюющий Израиль, прямиком в Нью-Йорк! Там он поселится на Брайтон-бич. И будет, бич, без жажды жить-припевать, добра наживать.
И вот еще что: два раза в неделю он будет выходить на недалекий берег абсурдно мыслящего Атлантического океана, плавать в нем брассом, а потом, обсохнув, с руки кормить чайку. По имени Ливингстон.
========================================================
Ad absurdum, або Пекло абсурду
(мініатюрморт з апагогією)
— Де ваш хвалений молоток у роті?
— Бр-р-р...
(Семен Г., «Зустріч»)
План
1. Від (ad) противного (absurdum) до приємного.
2. Від зворотного до протилежного.
3. Від абсурдного до серцево-судинного.
4. Від прекрасного до потворного.
5. Від Матфея Ханаановича до Іоканаана Марусідзе.
6. Від Че наш до «Горю з розуму».
І його реалізація
1
Та що тут міркувати! Кинь противного та йди (на деякий час) до не противного. Домовся з обома по грошах і живи з ними по черзі, образно кажучи, довго і щасливо.
2
Абсурд міцнів. Бо столичне літо 53-го було холодне. Напівпорожня, але напівголодна Москва. І майже такі ж дорогі мої москвичі — напівпорожні. Але не дуже голодні — більшою мірою їх мучить спрага. Щось же має їх мучити?! А Сталіна вже немає.
Хамовники. Це район, якщо хтось не в темі. А Єлісєєв, якщо хтось прагне нових знань, — магазин на Ямській-Тверській культовій вулиці. Дуже пізній вечір, але він (не вечір, а Єлісєєв) навстіж відкритий для простих людей. І вони в ньому (або в будь-якої відкритої навстіж скриньки) можуть вгамувати цю багатовікову слов'янську спрагу. Потрібно лише купити. Проте йти з Хамовників на Ямську-Тверську, щоб вгамувати спрагу до знань, безглуздо. І довго (складно). Найшвидше (простіше) купити диплом на ленінських Воробйових горах. Однак і купленим дипломом вказану спрагу швидко не вгамуєш.
Гранована склянка об'ємом 200 мілілітрів (до облямівки) теж була напівпорожня, якщо дивитися на неї скептично. А якщо глянути оптимістично — через рожеві окуляри без діоптрій, то він був наполовину наповнений розсолом. Образно кажучи, ця склянка міцно стояла на своїх ногах, не просячи і не вимагаючи бюджетних дотацій. Стояла вона одна, без охорони вмісту, у самому геометричному центрі Луб'янської площі на правах малої архітектурної форми. Легенда свідчить, що ця чаша була встановлена одним напівголодним оптимістом, прописаним у Хамовниках, через п'ять хвилин після зносу попередника.
Вважається, що будь-який офіційний житель Хамовників, який успішно досяг 16-річного віку, має право безкоштовно прикластися нижньою губою до склянки і, зробивши символічний ковток, миттєво вгамувати свою спрагу до знань в обсязі початкових класів загальноосвітньої середньої школи часів холодного радянського літа 53-го року.
3
Е-е-е... Та ваш лицьовий м'яз, шановний читач, навіть не здригнувся?.. «Бр-р-р»! Чи однією дорогою нам? Ну, ще одна спроба...
4
Не без негативного впливу Бредбері маленький принц перебрався на Марс. На рідній планеті йому не вистачало комунікацій. Але марсіанські канали не виправдали його очікувань, оскільки в них не можна плавати брасом. І з віндсерфінгом у нього там не склалося. Ні на Місяці, ні на Марсі, всупереч його надіям, не було жодної краплі води. А були тільки слова, слова, слова... Так чи інакше, але горезвісним яблуням на Марсі цвісти ще не скоро, а грушам — не знаю.
5
Тепер круто вниз університетськими сходами, що ведуть прямо на плоский дах сторожової вежі, переобладнаної на оглядовий майданчик. Поки світло, оглядаємося (по сторонах світу): академік Аганбегян, Боттічеллі з картою пекла абсурду, Бертолуччі з інтер'єром, Ваніна Ваніні з карбонаріями, Венера та відповідні їй хвороби, Гоголь М. В. та відповідний йому ніс, присмерк Європи та її ж викрадення, Меркурій і майже однопрізвищний Фредді, Марс і однойменні шоколадки, місяцехід і однокорінна соната, вибрані промови Цицерона-Троцького, воскова постать мадам Тюссо, недопита чарка Абрау-Дюрсо (не плутати з напівпорожньою склянкою), Дерсу Узала (з настійним коренем женьшеню), Екзюпері (батько маленького принца), гільйотиніст Юм, кат Ягода... Стільки всього, кінця не видно...
Швиденько, швиденько, швиденько, як на вокзалі (для двох). На всі культурні справи — п'ять хвилин. П'ять хвилин, п'ять хвилин... І скоренько вгору, шкільними сходами, що ведуть, як відомо, вниз.
П'ять так п'ять. Врємя п;шло... Винен, зарапортувався — час пішов.
Це гімн Культурі (він захопить читача): Ніжинський, Шоу (Ірвін?), Рубенс (в стилі «ню»?). Олімп, Сізіфа гріх, Давидова праща — не знищивши гробниць, усіх задовільню. Купальниця (Дега?), а з ній червоний кінь, фламандець (Гюйс?) — етюд на шахових полях. Адепт фієсти (Хем?) та битва поколінь. Едіп... рідня (Микити?), що долає шлях. Полковник (Маркес?) пише сагу років сто. Корчагін (Павлик?) плюс радянські всі божки в скульптурі... (Геббельса?) хапаю я пістоль. Соната (місячна?), по п'янці — в «Пєтушкі». Ваксонов (опік, культ?), міраж кафе «Сайгон». На фініші сонет... Кінчай його, Сємьон!
Кінчаю!!!
Зійшли з дистанції: Платон, Далі, Краван; від лідерів відстав із Родосу колос, а також Дюка (Еллінгтона?) караван. Попереду біжить рок-оперний Христос!
Скінчив... У сенсі: скінчив «5»; залишилося «6».
6
Ну, підсумуємо: от Че наш, що на небесах! нехай святиться ім'я Твоє; нехай прийде Царство Твоє і так далі, за забутим багатьма шістдесятичотирислівним текстом.
А де ж ображеному почуттю є серця куточок? Та в Карагандє, де ще?! Але вона далеко від Москви. І вони (почуття) далекі від народу. Тому що жорсткий 21-й вік, жорсткі недоварені серця... І нирки. І печінка, яка наполегливо вимагає незабутнього розсолу. І тому... геть із Хамовників! І в Бірюльово я більше не їздок.
«Карету мені! Карету! — правильно цитує незабутий простими Людьми маленький Принц, пакуючи Чемодани на зневодненому Марсі. Він теж їде. Виїжджає... в сонетні Пєтушкі? Ні, там він точно доп'ється... Тоді, минаючи Відень, що вічно вальсує, і Ізраїль, що вічно воює, напрямки в Нью-Йорк! Там він оселиться на Брайтон-Біч. І буде, бич, без спраги жити-приспівувати, добра наживати.
І ось ще що: двічі на тиждень він виходитиме на недалекий берег Атлантичного океану, що абсурдно мислить, плаватиме в ньому брасом, а потім, обсохнувши, з руки годуватиме чайку. На ім'я Лівінгстон.