Жовтень прогулювався парковими доріжками, насолоджуючись тишою і тим, як шурхотить під ногами жовте листя, яке килимом вкрило землю. Було вже прохолодно, але тепла курточка і шапка не давали йому замерзнути.
Жовтень відпочивав, у нього залишилось всього два дні і він піде у відпустку.
Серед голих гілок промайнув рудий хвіст і наш герой привітно посміхнувся своїй старій знайомій-Білка спустилась на землю за черговим горіхом. Їх, до речі, було дуже багато під ковдрою з листя. Поки мала шукала горіх, Жовтень побачив старезного дуба неподалік і почимчикував до нього. Під дубом, сховані листям, лежали жолуді-блискучі, гарні, в шапочках. Колись, гуляючи містом, він підгледів, як один жевжикуватий дядечко на лавці в парку робив з жолудів таку красу...Жовтень аж заплющився, згадуючи: це були чоловічки в капелюхах, конячки і якісь дивовижні коти у чоботях, і навіть диво-пташки. У дядечка були чарівні руки і щедра душа, бо свої творіння він дарував всім бажаючим.
І Жовтень вирішив теж спробувати себе в ролі такого майстра, тим більше, у нього є талант Художника і Дизайнера, і ще він має Фантазію і Натхнення в друзях.
І ось, гуляючи парком знову, наш маестро згадав про це своє бажання, а ще про те, що через два дні розпочинається відпустка і йому буде чим зайнятися.
Діставши з рюкзака свою скриньку, Жовтень розкрив її і почав складати дорогоцінні дари природи: він довго роздивлявся кожний жолудик, акуратно, щоб не знявся капелюшок, клав його на м'якенький мох і шукав наступний. Поряд кружляли Фантазія і Натхнення, нашіптуючи, якими мають бути майбутні вироби. Назбиравши багатенько жолудиків, що, звичайно, ніяк не позначилось на стані скриньки, бо ж вона чарівна і поміститись в неї може скільки завгодно і чого завгодно, Жовтень вирішив допомогти Білці збирати горіхи. Він змахнув чарівною паличкою і ось уже в руці тримає чудовий плетений кошик для горіхів. Ходить наш хлопець, нахиляється, шукає під листям горіхи і розповідає Білці, як гарно він буде проводити час у відпустці, і який чудовий у нього будиночок- весь в жовто-червоних тонах, заплетений плющем і диким виноградом, який ніколи не опадає. Білка дивувалась, сплескувала лапками, мрійливо заплющувала оченята, прикриваючись пухнастим хвостиком. За розмовами не помітили, як назбирали повний кошик смачних горіхів. Білка була задоволена: вистачить надовго ласощів! А на чергування вже й Вечір завітав, пора додому, в хатку під старою ялиною. Білка поцілувала свого героя в щічку і, засоромившись, гайнула на дерево. Задоволений Жовтень, насвистуючи якусь легковажну мелодію, пішов додому, де його чекала вечеря і чашка смачного гарячого шоколаду.