А ви любите кататися на велосипеді? Ні, не проїхатися в магазин, щоб потім повертатися назад з повним кошиком продуктів або не дуже потрібних речей, а просто так, для задоволення? Звичайно, по нашим золочівським дорогах кататися ще те задоволення, бо то яма,то канава, то вони в парі, та й машини не дадуть відчути радості від поїздки.
А от за селищем...Я часто згадую наші вечірні прогулянки з подругою...Серпень, тихий прозорий вечір, спека змінилась приємною прохолодою...
Тиша, машин майже немає. Дорога гладенька і широка, жодної тобі хоча б маленької ямки.
І ти, як у дитинстві, відчуваєш таку радість неймовірну від цієї тиші, від поля, що простягло свої щедрі долоні ген-ген аж за обрій. Але ні, тиша трохи оманлива-десь співають пташки, вітаючи вечір, вдалині гуркоче комбайн, бо жнива. Небо, таке прозоре і чисте, заворожує своєю глибиною і загадковістю. Сонце, завершивши чергування, повільно ховається за горизонт. Хоча чому повільно? Я ледве встигла зробити пару знімків, як на тому місці, де тільки що було світило, зараз залишився лиш рожевий відблиск.
Їдемо повільно, насолоджуючись кожною хвилиною, вдихаючи ароматне серпневе повітря. Повільно, бо вже не хочеться метушні. А в дитинстві, пам'ятаєте?-летиш собі вперед, і хто там звертає увагу на ями та канави-зуби цокотять, велосипед ходором ходить, підстрибує, а ти мчиш, бо ж хто їздить повільно? Лише слабаки і бабусі)
Дорога стелиться широкою стрічкою, запрошуючи нас їхати все далі й далі. Але ні, вже вечоріє, і ми, не піддавшись спокусі проїхати ще пару-трійку кілометрів, повертаємося назад, бо таки страшнувато самим на трасі далеко від Золочева. А вечір такий запашний, такий легкий і чарівний-такі вечори бувають тільки в серпні! Та ось ми і вдома, трохи втомлені, зате задоволення і враження купа! Завтра знову поїдемо, будемо розширяти маршрут. А поки що приготувати вечерю і можно відпочивати.