У Жовтня не закінчуються дива-чудеса, він продовжує вражати нас своїми скарбами, які дістає з чарівної скриньки.
Але спочатку, перед тим, як творити, наш Маестро любить посидіти під старою ялиною з чашкою гарячого шоколаду і насолодитися бесідою з Білкою, послухати побрехеньки Сороки, вона, правда, називає їх новинами, вислухати скарги старого Бобра на вибрики малого Жабеняти. Слухає наш Жовтень, все записує в блокнот, щось радить, щось підказує, розмиряє. А потім...потім дістає свою скриньку і...Не дивіться, що вона маленька, це ж чарівна скринька, в ній поміщається дуже багато всіляких штукенцій і потрібних речей. Що саме, запитаєте? Фарби, чарівні, звичайно, перли, бісер, нічний туман, шовк, золоті тонесенькі нитки, гранат, щоб прикраси робити, а не їсти.
Взявши потрібне, хоча що саме потрібно буде йому зараз чи через годину, Жовтень ще не знає, тому бере з собою все.
Попереду гарненька галявинка. Її обрамляють кущі терну і шипшини. Маестро, зазирнувши до скриньки, дістав мольберт, фарби з пензлями, вибрав синю кольору темного осіннього неба, змахнув чарівним пензлем і-опля!-наш терновий кущ запрошує всіх спробувати смачнющих ягід. Хоча ні, ще рано, треба діждатися морозів, ось тоді солодкими ягодами можно буде ласувати. Далі Жовтень перевтілюється в ювеліра і дістає зі скриньки всі свої ювелірні приладдя. Трохи майстерності, фантазії і ось на шипшині неймовірної краси гранатового кольору прикраси, неперевершені брошки та буси.
Зазирнути треба і до лісу, як же ж не провідати приятелів? На доріжці між осиками його зустрічають красені-опеньки і одразу починають щось розповідати, перебиваючи один одного. Прикрасивши свого світлого капелюха кленовим листком, слухаючи невгамовних хлопців-опеньків, стоїть мухомор. Бо ж мухомори бувають не тільки в червоних капелюхах, ви ж знали це, правда?
У лісі було тихо, затишно і так добре, що Жовтню захотілося намалювати картину. Фантазія і Натхнення довго не змусили себе чекати і відразу почали нашіптувати Художнику свої ідеї, кружляючи в якомусь страшенно модному і романтичному танку. Картина вийшла дуже яскрава по-осінньому, тепла і романтична: на галявині в оточенні терну і шипшини стояла ялина в зеленій сукні, яку прикрашали жовто-золоті брошки, подаровані березою і осикою. На пеньку стояв Заєць і слухав, як з дерев падає листя, граючи золоту мелодію. Білка, заклопотано витираючи лапки, принесла до дупла цілу купу горіхів, а Мишка, маленька і сіра, наводить лад в нірці під великим пеньком.
Маестро залишився дуже задоволений своєю роботою! А на порозі вже й Вечір...Час додому, до старої крислатої ялини, відпочивати і думати, чим дивувати нас далі.