Дійти до Муромки… ...
Уткнутися обличчям в луг.
Вдихати
пекучий запах трав…
…Перевернувшися,
закрити очі
і
завмерти, слухаючи небо.
У темінь тиші.
Ось, жайворонок…
...Та бджолиний вертоліт.
... І ворушіння трав крізь кониковий скрип.
... І ще, метелик.
Так, метелик, що затьмарив
на мить світило
у примруженому оці.
І раптом!
Видихнути все це.
А потім,
стрепенутися з куріпкою
і геть піти.
І знову степом, степом,
щоб
перетворитись в іжицю
і зникнути, як тінь,
з очей людських.
На-зав-жди.