Вересень, одягнувши яскравий смугастий шарф і прикрасивши берет жовтим кленовим листком, сів на велосипед і вирішив помандрувати до лісу. Тим більше, настрій у нього був добрий, тепленький Вітерець гуляв поміж деревами і грався з листочками, розказуючи їм різні побрехеньки. Лісова дорога-просіка,була рівною, тому колеса велосипеда, що яскраво блискотів новенькими спицями і голубого кольору рамою, наспівували веселу пісеньку.
Наш мандрівник вдихав на повні груди цілюще лісове повітря, радів, що в його майстерні робота кипить постійно і дерева з кущами вчасно отримують свої наряди. Скраю біля дороги ріс величезний старий Каштан, в стовбурі якого колись давно Дятел-трудяга видовбав дупло і тепер в ньому мешкає Білка зі своїми дітьми. Вересень, притулив велосипед до дерева і вже сидить на гілці поряд з дуплом. Цікаві руді мордочки визирають з-за маминої спини-що ж цей красень нам привіз? А у Вересня, як ми знаємо, є чарівна скринька чи кошик, бо по бажанню або при потребі чарівника вона стає або тим або іншим. Так от, в кошику для Білки і її родини знайшлося дуже багато гостинців: горіхи, гриби, насіння з гарбузи і соняха, сушені яблука і груші. Руда дітвора була у захваті!
Білка розповідала гостю про лісове життя, про те, як мешканці готуються до Зими, а білченята ласували солодкими грушами. А коли наш фантазер запропонував малим казку, тихенько посідали, склавши лапки і приготувались слухати.
А казочка у Вересня була про маленьке каштанятко, навіть не казочка, а історія, бо він був знайомий з цим каштанчиком.
Одного разу, прогулюючись лісом, наш Художник шукав галявинку, де б можно було присісти і написати прекрасний пейзаж. Знайшовши чудову місцину, в почав розставляти мольберт, діставати фарби, пензлі, палітру, наспівуючи гарненьку пісеньку. Раптом, прислухаашись, почув чийсь тихенький плач. Розгорнувши траву під деревом, побачив дивного колобка-шубка колюча і з неї на нього дивиться блискуче коричневе око."Ти хто?"-спитав юний тоді ще Вересень. "Я Каштанятко і я не знаю, що мені робити і як потрапити додому, бо якась здоровезька істота схопила мене, коли я впав з рідної гілочки і кинула тут."
Як потім виявилось, Вороні сподобалось кругленьке дещо і вона підібрала його у парку, а що з ним робити не знала, ось і кинула, долетівши до лісу.
Ну наш Вересень майстер заспокоювати дітлахів. Він розповів, що ця істота не хотіла йому лиха, просто дуже цікава.
"А ми",- сказав чарівник,-" зараз знайдемо невеличку ямку, вистелену листячком, я покладу тебе, вкрию тепленькою ковдрою з різнокольорового листя і ти міцно заснеш. Тобі будуть снитися різні сни, яскраві, кольорові, теплі, а потім...потім настане Весна і буде диво. А ще пізніше ми тобою знову зустрінемося."
Каштанятко посміхнулось, заплющило оченята і заснуло. А юний Вересень, закінчивши пейзаж, почимчикував додому. Потім прийшла Зима позасипала всі стежки снігом, вкривши теплим пледом тимчасове ліжечко, де спало Каштанятко. Воно спало і йому снился дивні сни про те, як щось змінюється, що він не такий, як був восени.
А навесні з тієї ямки, в якій заснуло Каштанятко, визирнуло маленьке деревце, навіть ще не деревце, а тоненький прутик, який не міг зрозуміти, що ж ним таке сталося. Так пройшла Весна, пролетіло Літо Каштан підростав, на ньому розпустилися листочки, він познайомився з іншими деревами і кущами. І ось, нарешті, настав час зустрітися з Вереснем. "Ну як ти тут, друже?"-запитав наш чарівник. "Добре, і друзі є",-похвалився Каштан.
Білченята слухали, розкривши ротики. "А де тепер це Каштанятко?"- запитало одне руде дитинча. "Так ось же воно, це ж ваш дім,"-відповів Вересень і тепло посміхнувся, обійнявши кремезний стовбур друга.
Наступив вечір, малі більчата спали, вкрившись хвостиками і їм снилось мале Каштаня, яке виросло і стало їхнім домом.
А Вересень, посадивши на плече Світляка, їхав до свого дому, щоб випити гарячого шоколаду і теж відпочити.