Оповідання (18+)
Навіть ім’я в нього було максимально підходяще для такого мyдaкa – Гена. Не подумай, мій любий читач, що це безпідставний хейт. Просто Геною у XXI сторіччі можуть звати лише крокодила у задрипаному пострадянському зоопарку, або того мужика з вашого двору, що завжди ходить в обісцяних спортивних штанях з бульбами на колінках та в обриганій майці-алкоголічці. Так-так, саме цей персонаж повсякчас клянчить копієчку, бо в нього трапилося велике горе – померла теща. Теща у такого Гени помирає кожного тижня. Іноді - двічі на тиждень. Тут одне з двох: або теща Гени має слабке здоров’я та час від часу намагається «зажмуритися», але професійні чудо-лікарі роблять неможливе, повертаючи її люблячому зятю з того світу живою-здоровою, або наш Гена – султан чималого халіфату, що має гарем на дві сотні дружин, а отже, приблизно таку ж кількість тещ. А ті тещі вже мруть, наче кволі вересневі мухи. Підозрювати, що Гена просто «звездить», щоб видурити вашу кровну копійчину, - безпідставно. Лише погляньте у його чесні мyдaцькі очі, і зрозумієте, що це чисте, святе створіння здатне бути тринадцятим Христовим апостолом, блаженним праведником, безгрішним схимником, мучеником рогатого похмільного Люцифера – він може виявитися ким завгодно, але тільки не брехуном. Мyдaк Гена навіть має справжнісінького німба над головою. Люди брешуть, що то не німб, а хмара перегару – його вічна супутниця, як і оті комахи, що завжди кружляють в нього в районі трусів. Не майте тому віри! Бо сам Гена авторитетно заявить вам, що він – мудрий пророк, котрого Єгова особисто поцілував у тім`я та пустив у наш світ, сказавши: «Йди, Генчику! Лише ти здатен врятувати цю приречену на загибель планету. Хоч, звісно, ти і мyдaк, Гена, – ніде правди діти».
Господь сказав – гена почимчикував. Якби герой цієї історії завжди йшов туди, куди його посилають, то мав би веселий настрій та шалену кількість піших еротичних подорожей. Нажаль, наш Гена соромиться ходити по тім адресам, котрі вказують численні шанувальники його непересічного мyдацького таланту.
Цілими днями мyдaк Гена сидить перед телевізором. Диван його вже настільки проперджений, що ООН офіційно визнало його хімічною зброєю. Улюблені програми нашого героя – політичні ток-шоу, де такі ж самі жирні мyдaки намагаються видати себе за лауреатів Нобелівської премії у всіх номінаціях одразу, хоча на їх спотворених важкою формою кретинізму пиках легко читається, що їхній рівень освіти – максимум курси ліквідації безграмотності при сільському клубі імені Олександра Гарматкіна. Ясна річ, мyдaк Гена і сам – політичний експерт вищого ґатунку. Він здатен у будь який момент доби безпомилково дати авторитетний коментар як стосовно шансів республіканської партії Сполучених Штатів Америки на наступних виборах, так і з питання величини прища, що вискочив на дупі у голови невеличкого китайського села Кху-Ям, провінції Дам-Пи-Зди. За нечувану обізнаність у світових політичних процесах американська демократична партія навіть обрала мyдaкa Гену своїм неофіційним символом – віслюком. Бо саме цей поважний звір є тотемною твариною нашого героя.
Звісно, мyдaк Гена прагне донести власні ідеї до якомога більшої кількості випадкових слухачів. І це чудово! Бо саме його впливова думка цікава усім десь приблизно так само, як заява брудної свині Хавроньї стосовно нагальних проблем вітчизняного ракетобудування та світових космічних технологій.
Улюбленим хобі, й одночасно єдиною професією мyдaкa Гени є ненависть до усіх сусідів, котрі живуть краще від нього. Тобто, до усіх сусідів взагалі! І він має на те повне право та усі підстави. Ще б пак! Та як вони посміли наполегливо навчатися, старанно будувати кар’єру та крок за кроком досягати успіху, поки усі нормальні люди (читай «поки мyдaк Гена») активно трясли брудною головою, піддакуючи колегам-мyдaкaм з головного каналу країни, й занюхуючи смердючу брагу ароматним амбре власних кишкових газів?
Ненависть до сусідів виражається у Гени найбільш мyдацьким чином: нишком подряпати нове авто, затоптати вночі чорнобривці на доглянутій клумбі, накласти під дверима мерзенну купу, та втекти геть, радісно шаркаючи дірявими капцями, що лишилися у спадок від покійного діда.
Зате мyдaк Гена пестує у глибині своєї мyдaцької душі таку ж велику й настільки ж мyдaцьку мрію: щоб усі навкруги жили гірше, ніж він. А так, як гірше, ніж він, жити просто неможливо, то мрію свою наш герой гордо несе через усе життя – наче стяг! Ще й заповідає робити це ж саме своїм численним дітям та онукам, котрих наклепав по-п’яні миршавим п’яницям-співмешканкам, у найсимпатичніших з яких навіть були власні зуби та гроші на пляшку дешевого шмурдяка задля гостроти інтиму.
У всіх проблемах мyдaкa Гени винні, знову-таки, сусіди. Це вони зробили з нього нікчему, підбили око його колишній, спорожнили його холодильник та засмерділи квартиру сечею. Якось він навіть намагався запевнити усіх, що це саме вони насрали йому у штани, поки перебував «поза зоною реальності», перебравши оковитої.
Гена не знає ні власної мови, ні історії, ні географії. Що не заважає йому бути справжнім патріотом. Бо сракомордий дядько з телевізору особисто відкрив мyдaку Гені головну таємницю його держави: щоб бути патріотом, потрібно щосили, несамовито, аж до усерачки ненавидіти інші країни. Тоді до нього – до мyдaка Гени – обов’язково одного разу завітає мер міста, а може голова районної адміністрації, чи Господь Бог, а, якщо пощастить, навіть вище – сам президент, і, ридаючи гіркими сльозами на слабкому плечі героя, причепить тому на обвислі волохаті груди почесний орден «справжнього мyдaка» - найвищу відзнаку серед їхнього мyдaцького роду-племені. І відразу до Гени повернуться юність та цнотливість, а у найближчому ларьку знову почнуть продавати пиріжки з лівером по 5 копійок за штуку та горілку по 4,50 за пляшку.
Але є і від мyдaкa Гени користь суспільству. Одного разу сусідам набридає увесь цей цирк з віслюками, й вони беруть у руки рушниці, скалки, граблі, лопати та інші підручні предмети, ловлять нашого героя на гарячому, коли він, шалено вирячивши очі, хезає під черговими дверима, та дають мyдaкy Гені такої якісної «звєзди», якої він не бачив навіть на етикетці свого улюбленого дешевого коньяку «Столічний».
І тоді усі єднаються, танцюють та співають. А мyдaк Гена лежить під парканом у обдзюрених штанях, та й гадає-собі: «Цікаво, а що на це скаже побратим-мyдилo з телевізора?». Бо власної думки у персонажа цієї історії немає. Зате є гордіть, честь та всеосяжний патріотизм.