Літо-благодатна пора: канікули, річка, біганина до пізнього вечора і фрукти-ягоди, які ми звичайно їли надзелень, але наставав час, коли різна там смородина, кряжовник і інші порічки достигали. І треба було їх обривати. О, ці ягоди! Кущі чорної смородини! Як їх було багато! Цілі хащі з кущів смородини. Звичайно, коли треба було нарвати на компот, це одне-ти йдеш з ковшиком, каструлькою чи друшлячком, нариваєш потроху кожної ягоди: чорна смородина, смородина-дичка( її особливо противно рвати, бо ж дуже дрібна, хоч і смачна), порічки і колючий кряжовник. Ще вишні, звичайно, якщо залишилися.
А коли треба обривати тому, що ягоди достигли і обсипаються, то йдемо всією сім'єю. Іноді на допомогу приходять рідні мамині сестри-т.Шура і т. Оля. Кожен бере з собою стільчик і відро, бо ж ягід багато! А в кущах комарів сила-силенна, і такі злі і голодні. Ну а що ж ви думали-скільки їжі добровільно прийшло, хто ж відмовиться? Стоїш чи сидиш на тому стільчику, комарі кусають, жарко, пити хочеться, а там то мультик, то кіно, то подруги десь без тебе граються. А ягоди ж самі не обірвуться! Та поступово перестаєш звертати увагу на комарів, зриваєш ті ягоди, що в відро, що до рота-смакота! Дорослі про щось цікаве балакають, то ж прислухаєшся. Нарешті на сьогодні зі смородиною закінчено. В кухні на підлозі аромат смородиновий-на газетах цілі розсипи чорної ягоди. Це щоб не зігрілась у відрах. А потім що на базар, а що на варення. На базар їхали сім'єю-спочатку продавали смородину, а потім ішли купувати мені до школи обновки та зошити. Коли черга підходила до смородинового варення...Я дуже любила перекручувати ягоди через м'ясорубку, а потім надбирати потроху з тазу, коли перекручена і перемішана з цукром смачна маса чекала свого часу.
Кряжовник. Цей колючий кущ. За колючками він ховав смачні ягоди, які ми теж лопали зеленцем-і нічого, нічого нас не спіткало. Але ж стиглі ягоди теж потрібно було обривати і ти з відерцем, в косинці ідеш до злющого куща. Руки поколені, поцарапані, кілька колючок ти вже витягла з пальця...але треба обірвати. Звичайно, частина ягід продегустована-як відмовитись від цих солодких ягідок. Радієш, що кряжовника тільки один кущ, а не ціла плантація як смородини. З чистою совістю несеш відерце мамі і з такою ж чистою совістю біжиш на вулицю.
А білий налив? Ці неперевершені яблука дитинства! Наша яблуня була старим крислатим деревом, кожної весни її гілки покривались ніжним квітом, а влітку ми не могли дочекатися, коли ж ці яблука будуть хоча б схожі на яблука і їх можно буде їсти, кривлячись і прицмакуюючи, бо ж кислі. Але стиглий білий налив це справжня яблучна симфонія, ароматний і по-справжньому літній ноктюрн. Знайдеш велике яблуко, а воно аж світиться і тобі здається, що через його солодкий бік можно побачити Сонце.
Коли мама збирається варити повидло, твоя задача назбирати, саме назбирати яблук, помити і почистити їх. Ви нарізаєте смачні яблучка на невеликі дольки, складаєте їх в таз і мама засипає це багатство цукром. Яблучне повидло...
Неперевершеним ароматом наповнюється літня кухня і двір, злітаються оси, намагаючись спробувати солодкого десерту. А ти стоїш з дерев'яною ложкою і акуратно перемішуєш майбутнє повидло, відганяючи ос і мух. А з ним відбуваються дивовижні зміни: білі шматочки перетворюються на однорідну масу, поступово змінюють колір з білого на біло-жовтий, потім майбутнє повидло трохи темніє, згодом стає трохи прозорим і нарешті перетворюється на янтарне диво. А який смак і аромат! Які будуть взимку пироги з яблучним диво-повидлом! І ось вже прозорі скляні баночки хизуюються янтарною смакотою перед баночками з огірками і варенням ягідним.
А я сьогодні теж варила повидло...