Маестро-Квітень, поспішаючи прикрасити землю, бо ж Весна, бо ж люди хоч трохи повинні радіти і хоч зрідка посміхатися, займався творчістю. Зі своєї мережаної шовком скриньки дістав небесно-голубий відріз шифону і, змахнувши чарівною паличкою, начаклував прекрасні квіти барвінку. Розкинувши це чарівне своє творіння серед зеленого листя у гаях, на лісових галявинах, в парках, художник залишився задоволений-така краса вийшла!
Весна, тепло посміхаючись небу, сонцю, людям, тихо раділа, бо знала, що хоч чимось змогла зарадити нестерпному горю...