А на дворі-Весна...Ласкаві сонячні пальчики-промені зігрівають багатостраждальну українську землю, гладять тендітні голівки першоцвітів, що несміливо визирають і ось-ось подивляться навкруги своїми здивованими очками.
Небо посміхається, бавиться біленькими хмарками, звідусіль чути, як працюють яскраві трудяги-дятли, як весело щебечуть малі пташки, радіючи довгожданому теплу.
A як хочеться відчинити назустріч Весні всі вікна, впустити в оселю цей неперевершений аромат першої зелені, винести килими і з усієї сили вибити з них разом з пилом страх, відчай, безнадьогу. Хочеться, нарешті, прокинутись від щебету пташок чи навіть від весняної грози, а поки серце кожного разу завмирає від вибухів і свисту ракет.
До війни я була оптимісткою, та і зараз, не дивлячись ні на що, паростки оптимізму не зломлені:я відчуваю, що скоро буде МИР! Віримо в це, люди!