Коли в родинi сiм я

 
"Головний змiст та мета сiмейного життя -
виховання дiтей, Головна школа
виховання дiтей - взаємовiдносини
чоловiка i жiнки, тата i мами".
( В.О.Сухомлинський -
росiйський педагог )

"Ш л ю б - це багаторiчна героїчна праця
батька i мами,
пiднiмаючих на ноги своїх дiтей".
( Джордж Бернард Шоу -
iрланд./англ. драматург,
лауреат
Нобелiвської премiї з лiтератури 1925 р. )


Коли зайшов до хати, родина саме обiдала. Запросили й мене до столу. Так почалося знайомство
з багатодiтною сiм'єю Стецюкiв. Мати Наталя Миколаївна представила старшу доньку -
18-рiчну Ольгу, студентку нашого медичного училища, майбутню медсестру. Ганна, 11-класниця,
тримала чотирирiчного братика Євгенка, який самостiйно управлялся з другою стравою.
П'ятикласниця Юля намагалася заспокоїти, хворого на вiтрянку, дворiчного Богданчика.
Батька, газозварника цукрокомбiнату, на той час в оселi не було.
Рiзноманiтнiсть страв на столi, велике блюдо з пухким печивом дали уяву про сiмейний добробут,
смаки та умiння господинi i старших дочок.
Бо навiть у скрутному сьогоденнi у сiльськiй мiсцевостi(завдяки нелегкiй щоденнiй працi
усiєї сiм'ї) завжди є що поставити на стiл, чим пригостити несподiваних гостей.
По обiдi жiнка провела мене по кiмнатах: i в кожнiй побачив надзвичайну охайнiсть, порядок
i чистоту. I нiхто б не сказав, що тут мешкає родина з 7 чоловiк. В однiй з кiмнат дуже зручно було
пристосовано гойдалку - для маленьких. Магнiтофон вказував на прихильнiсть сiм'ї до музики:
чимало касет рiзних виконавцiв лежало поруч.
В iншiй кiмнатi побачив декiлька iкон у вишитих рушниках.
I взагалi, скрiзь i всюди вiдчувався лагiдний господарський затишок, до якого тут звикли.
Навiть на деякий час забув, що я у сiльськiй оселi.
Переходячи iз кiмнати у кiмнату, Наталiя Миколаївна розповiдала, що здавна головним
її захопленням є спiлкування з рiзними людьми. Тому, мабуть, не дуже засмутилася, коли
не здiйснилась її мрiя - стати кухарем-кондитером, спiлкуючись, в основному
з каструлями, кремами, рiзними харчовими продуктами.
- Професiя керiвника драматичного колективу мене обрала сама, i я закiнчивши
Камянець-Подiльське культосвiтнє училище, почала працювати з односельцями, такими
рiзними за фахом, уподобаннями, думками.. Вважаю - це саме той напрямок i стиль роботи,
до якого прагнула, - помiрковано розповiдала жiнка про початок професiйного шляху.
I тепер, вiр - не вiр, а зодiакальний Тiлець сiльського режисера i сценариста стверджує
її неабиякi творчi театральнi здiбностi. Постановка п'єс, iнсценiвок, виступи на фермах
i в тракторних бригадах, тематичнi вечори й концерти пiд керiвництвом i з участю
Наталiї Миколаївни Стецюк пiднимали настрiй, вiдточували майстернiсть
самодiяльних акторiв, викликали захоплення глядачiв.
Рiзних героиїнь довелось зiграти Н. М. Стецюк, поєднуючи їх характери й риси
з родинно-життєвим розумiнням: талановитої господинi, коханої й люблячої дружини,
мами-виховательки...
I безмежне серце любовi має ця русокоса струнка жiнка, яка довела своєму чоловiковi
незгасаюче полум'я кохання, народивши п'ятеро дiтей!
До речi, найуподобанiша квiтка Наталiї Миколаївни - ромашка, на якiй вона
нагадала своє багатодiтне щастя. Про її палке життєдайне почуття хочеться писати й
розповiдати не тiльки прозою: ромашкова любов Стецюкiв вилилась у мене
i в поетичнi рядки "Я на ромашцi щастя нагадала".
Дивлячись у сяючi спокiйнi очi цiєї жiнки, побачив невибагливу, терплячу,
життєлюбну, наполегливу Особистiсть.
Розважливо й мудро наголосила Наталiя Миколаївна, що виховання дiтей нагадує
будiвництво висотних будинкiв, де батьки - архiтектори, дизайнери i, взагалi, -
рiзнофаховi спецiалiсти: вiд цоколя - до даху!
- I в наш час, зустрiчаючи сiрi, перекособоченi, без мiцної пiдмуровки будинки,
не треба десь шукати винуватцiв-халтурникiв... Батьки, в першу чергу, вiдповiдають
за дiтей: i вчора, i сьогоднi, i завтра, - образно и впевнено мовила
Наталiя Миколаївна, яку з чоловiком навчили цього у їх батькiвських родинах.
I тому доньки умiють шити, в'язати, готувати їжу, доглядати худобу, розумiються
у городництвi, емоцiйно й зосереджено займаються вихованням братикiв.
Добрi риси працьовитостi й господарського пiклування про день майбутнiй
усiєї родини Стецюкiв побачив на багатьох фото у сiмейних альбомах.
З материнською усмiшкою й почуттям гордостi каже жiнка про завдання
чотирирiчному Євгену, який навчає малесенького Богданчика розмовляти,
гратися, прибирати iграшки, бо вiдповдальнiсть i порядок у цiй сiм'ї -
родинна традицiя.
Наталiя Миколаївна пригадала одного чоловiка, який вихваляється, що
своїм дiтям купує майже все, що вони забажають.
- Нехай тiльки вони спробують не доглядати мене в старостi! -
каже таточко-добрячок.
- Шкода, що деякi батьки думають, що купують дитячу особистiсть, доброту,
розумiння, любов за джинси, куртки, перстнi, сережки.., -
константує з болiсним сумом багатодiтна мати.
I про яке ж милосердя можна говорити, якщо батькiвська схибнiсть стає
такою недалекоглядною "педагогiкою"?
Нi, така тактика дорослих дуже далека вiд справжньої духовностi,
родинного взаєморозумiння. I нехай батьки не жалiються потiм на
байдужiсть своїх дорослих дiтей.
Народна мудрiсть говорить: "Яке корiння, таке й насiння".
Розумiю: лагiдне життя багатодiтної родини з села Городище багатогранне,
нелегке, є в ньому й чимало повчального. Та головне в сiм'ї - атмосфера
любовi, поваги одне до одного. Ой, як саме цього, на жаль, бракує
багатьом нашим родинам!
А звiдти i бiльшiсть негараздiв, якi там виникають.
I хоча не вдалося менi побачитись з татом багатодiтної сiм'ї, але впевнений,
що скрипка без смичка не в змозi зiграти чаруючу мелодiю кохання.
Отже, хочу поетичним словом закiнчити розповiдь про родину Стецюкiв,
де панує злагода i любов усiх ромашкових пелюсткiв.

= Я на ромашцi щастя нагадала =
===========================
- Не вiрила у давнi забобони...
А мрiючи
коханням - з малих лiт -
Вклонялася ромашцi, як Мадоннi,
Вбачаючи у квiтцi Сонця цвiт.

Де б не зустрiла, щиро ворожила,
Зриваючи бiлявi пелюстки:
- Прийди,
коханий, поспiшай-но, милий,
До мого серця наведи мiстки!

Зима
весною вкотре вже спливала,
Наспiвував натхнення соловей...
..Я на ромашцi щастя чарувала
I прикликала до чаклунства фей.

I oсь -
нарештi - в яблуневiм цвiтi,
В п'янких цiлунках тану и горю!
Кохала -
до нестями: доньки-дiти
Третинним щастям увiйшли в сiм'ю.
Три сонечка - пелюстки найнiжнiшi..
- Коханий! Знаю, мрiєш про синiв!
Тому й ростиш дубки обабiч вишень..
I чую iмена їх увi снi:
- Бог - дан, Єв - ген!!

Iз року в рiк в любовi бродять гени..
Лелеки на дубках дiм обжили...
Молились ми на них благословенно..
I двох синiв лелеки принесли!

Я, мабуть,
в рушники вiзьму РОМАШКУ,
Вклоняючись щоденно, як БОГАМ!
..Буває всяке: клопiтно i тяжко,
Але й коханно Батькiвським очам!

Iз плином часу - на луках життєвих,
У травах i стежинах росяних -
Ромашки-сонця вiднайдуть миттєво
Доньки й сини, щоб ворожить на них.

- РОМАШКО! Квiтка -
Сонячна й Pодинна!
*** ####### ***

Київ, газета "Справи сiмейнi"
====================
/ українською,
росiйською та англiйською мовами/