Підстаркуватий чоловік, що врятував друзів, жив у дачному селищі весь час. Він був пенсіонером і йому жилося спокійно і затишно без галаса і метушні великого міста. Він любив риболовлю і "тихе полювання". Рушницю Петро Іванович взяв із собою, бо зграя безпритульних собак, що нишпорила біля селища ставала все більш небезпечною. Рушниця стала у пригоді. Врятував двох друзів. Петро Іванович вперше бачив, щоб кіт і пес захищали один одного. Його пес Боб був миролюбним і спокійним, але щоб захищати котів — такого чоловік не бачив ніколи. Звіряткам дісталося добряче. Хоч він ніс кошик обережно, але песик час від часу тихесенько сковчав, а кіт лише позіхав, але по очах його було видно, що йому дуже зле.
Дома Петро Іванович спочатку оглянув Рване Вухо, дістав аптечку і почав обробляти рани. Потім, зробив з старого светра ліжкчко і обережно поклав туди кота. Поставив поряд з ліжечком мисочку з водою. Після кота Петро Іванович оглянув песика. Куций Хвіст трохи лякався, що буде боляче, але рани в нього були не глибоки і після того, як Петро Іванович їх промив , він влаштувал ліжечко і песику — поклав у коробку старий шарф.
Дране Вухо і Куций Хвіст проспали півтори доби. Петро Іванович, аж хвилюватися почав — йому здалося, що кіт і песик померли. Потім, почувши їх дихання, заспокоївся. Міцний сон після холоду і небезпеки був необхідним і цілющім.
Рани у друзів скоро загоїлися. Петро Іванович годував їх, не ображав і не обмежував — захотіли на двір — йдить собі. Змерзли, зголодніли — заходьте у тепло, тількі лапи дайте помити. Так і жили. Дране Вухо виловив усіх мишей у дворі і у хаті. Куций Хвіст від легкого та безтурботного життя навіть іноді нападав на Боба. Боб неохочє огризався, бо був спокійним та мирним собакой. Вже і зима закінчувалася і Петро Іванович приготував насіння помидорів, перця, баклажанів, шоб висадити у ящики та виростити розсаду. Ніщо не порушувало спокійного життя.
Одного дня, коли з ранку сяяло сонечко і було тепло, як у квітні, у Петра Івановича розболілися суглоби. " Погода змінюєтся, зима йти не хоче"— сумно зітхав він. Раптом він згадав, що колись давно йому подарували ковдру з електричним підігрівом. Ковдра знайшлася швидко, бо всяка річ у нього своє місце мала. Включив Петро Іванович ковдру, загорнувся у неї і закуняв. Від тепла біль почав стихати. Ковдра виявилася не дуже якісна — вже не зрозуміти за якої причини, вона почала повільно тліти, потім почав тліти матрас, а Петро Іванович все спав і спав.
Куций хвіст, набігавшись з ранку з Бобом, притомився і відпочивав у своєму ліжечку. Очі закривалися, він подумав, що час вже обідати, але Дране Вухо десь гуляє, а без нього і їжа не така смачна. Ще подумав, що пахне підгорілою кашею, а у Петра Івановича каша ніколи не підгорає. Раптом його аж підкинуло, де тількі той сон подівся..." Пожежа". Куций Хвіст почав так лаяти, що Боб, відчуваючи щось погане, теж залаяв. Петро Іванович нарешті прокинувся. Матрас і ковдра вже не тліли, а горіли і чоловік швидко підхопив важкий матрас і ковдру і викинув із хати на двір. Потім ретельно оглянув ліжко і кімнату. На щастя Куций Хвіст дуже своєчасно вчинив галас — пожежу вдалося швидко зупинити. Ще кілька годин вивітрювався дим. Дране Вухо прибіг додому, коли все вже закінчилося. Лапи йому ніхто мити не запропонував — було не до нього. Куций Хвіст розповів, що сталося — про електричну ковдру, про пожежу, що не відбулася. Дране Вухо тількі і сказав, що відчував щось погане і що Куций Хвіст — найкращій друг. Поки друзі теревенили, Петру Івановичу вдалося загасити пожежу, але матрац був остаточно зіпсований. Чоловік стомився і без сил звалився на ліжко. Він дуже погано себе почував. Дране Вухо ( а коти мають якусь магічну силу) примостився у ніг свого благодійника і давай своїми лапами туп-туп і мрр мррр. Цілу годину Дране вухо лікував Петра Івановича. Проти ночі той вже почував себе добре. Нагодував собак і кота, сам повечеряв і ліг спати. Без матраца було незатишно, але незабаром Петро Іванович закуняв. Куций Хвіст легенько штовхнув Рване Вухо — " Давай, друже, ще трохи туп-туп, мрр-мрр, щоб йому нічого поганого не наснилося. Рване Вухо позіхнув і пішов до господарського ліжка — немає нічого гіршого, ніж справа, зроблена наполовину.