С украинского http://stihi.ru/2021/12/30/8640
Возвращалась домой из-за снега в дочкином жёлтом пуховике,
в забавной вязаной шапке с кутасом,
на людей смотрела –
одиноких рыбаков,
чёрные крошечки сгорбленных фигур на новогоднем обрусе Тернопольского пруда,
"Как им, наверно, невыносимо живётся дома, - думала я. –
Это же надо, чтобы жена так пилила,
Чтобы в такой мороз – так, на озеро, на скамью,
Тыкать в маленькую дырочку тоненьким куском лески!»
Платоны и Аристотели, Зеноны и Канты –
Сидящие над безмиром табулы расы* заснеженной,
А под ними – миллионы зимних и чёрных литров первоначального бульона,
Из которого они, ничего не видя! просто на ощупь! –
мечтают вытащить золотую рыбку мудрости.
Во дворе выбивали ковры мужчины в спортивных штанах –
Раскрасневшиеся в предвкушении завтрашней всемирной пьянки.
В их домах варился холодец. И ёлки стояли как живые!
Их жены шарились в интернете в поисках рецептов новых салатов.
Под моим жёлтым пуховиком не были видны
Две пулевые раны навылет.
Я их заткнула ваткой, чтобы не кровили.
А потом подняла голову – и увидела,
Что все такие же.
И рыбаки. И экзекуторы ковров. И даже сварливые жены –
Экзекуторов и рыбаков.
Все с ватками в ранках.
Некоторые даже уже привыкли.
А потом вспомнила, как мама упрекала вечно:
"Что ж ты ходишь всегда в чёрном, Аня!
Сними, я ещё жива!»
...Я сняла, мама.
Я в жёлтом пуховике дочки.
Потому что ты ещё такая живая во мне.
_____________________
* табула раса (латинский) - чистый лист
***
Поверталася додому через сніги у доньчиному жовтому пуховику,
в кумедній плетеній шапці з кутасом,
на людей дивилася –
самотніх рибалок,
чорні крихточки згорблених постатей на новорічному обрусі Тернопільського ставу,
«Як їм, мабуть, нестерпно живеться удома, - думала. –
Це ж треба, щоби дружина аж так пиляла,
Щоби в такий мороз – отак, на озеро, на ослінчик,
Тицяти у маленьку дірочку благеньким шматком волосіні!»
Платони та Арістотелі, Зенони і Канти –
Сидять над безміром табули раси засніженої,
А під ними – мільйони зимних і чорних літрів первісного бульйону,
З якого вони – нічого не бачачи! просто навпомацки! –
мріють витягнути золоту рибку мудрості.
У дворі били килими чоловіки у спортивних штанях –
Розпашілі в передчутті завтрашньої всесвітньої п’янки.
В їхніх домівках варився холодець. І ялинки стояли – як живі!
Їхні дружини шарились в інтернеті у пошуках рецептів нових салатів.
Під моїм жовтим пуховиком не було видно
Дві кульові рани навиліт.
Я їх заткала ваткою, щоб не кровили.
А тоді підвела голову – і побачила,
Що всі – такі ж.
І рибалки. І екзекутори килимів. І навіть сварливі жінки –
Екзекуторів та рибалок.
Всі із ватками в ранках.
Дехто навіть вже звик.
А потім згадала, як мама сварилася вічно:
«Що ж ти ходиш завжди в чорному, Аню!
Зніми, я ще жива!»
…Я зняла, мамо.
Я в жовтому пуховику малої.
Бо ти ще така жива мені.
© Copyright: Ганна Осадко, 2021
Свидетельство о публикации №121123008640