Несподівано повернулося літо. Закінчилися дощі, не нагадували про себе нічні приморозки. Люди останні теплі дні проводили за містом. Куций Хвіст і Дране Вухо вигрівалися на сонці і харчуватися їм було чим — відпочиваючи на природі залишали недоїдки і друзі с задоволенням від'їдалися за багато голодних днів.
Куций Хвіст радів теплу і не розумів чому Дране Вухо не поділяє його веселого настрію. З ранку друзі пішли у напрямку дачного селища — або знайти недоїдки, або Дране Вухо розраховував вполювати пташку, мишку, або ящірку. Куций Хвіст вполювати нікого не міг, але Дране Вухо завжди залишав другу їжу.
- Ой, подивіться який гарний песик! Такий маленький! Іди сюди!
Дране Вухо загородив собою песика і зашипів.
- Дивись, він не сам! Якій грізний кіт. Захищає малого.
Компанія з двох жінок і чоловіка росташувалась у кущах і друзі їх не помітили. Вони зупинилися, не знаючи що робити. Правду кажучи, якби не Куций Хвіст, Дране Вухо гайнув би — тількі б його і бачили. Людям він не вірив. Куций хвіст швидко бігає, але недалеко, потім весь день кряхтить і скаржиться.
Компанія виявилась беспечною. Жінки зібрали якісь шматочки м'яса, риби, сардельку, яка впала на землю теж віддали друзям.
- Дивіться, вони їжу ділять, як справжні друзі! Вася, давай візьмемо їх додому. Вони тут загинуть зимою.
- Цуцика можна взяти, а котів я не люблю, і в малого на котів алергія. А цуцика бери, я не проти.
Цю розмову чудово чув Дране Вухо. Сьогодні їжа досталася їм задурно і кіт не спав, а вмивася та точив кігті. А Куций Хвіст спав, аж бурболики відскакували. " Ну цього везунчика візьмуть у родину. Буде він жити спокійно, та і я ж йому не нянька. Я один не пропаду" — думав кіт, хоч настрій ставав все гірше і гірше. Дране вухо легенько штовхнув песика і той миттю прокинувся.
-Гей, Куций Хвіст, слухай. Ті люди, що нас нагодували, хочуть взяти тебе до себе.
- А тебе?
- У їх малого алергія на котів. Це добре. Ти не витримаєш морозів. Йти нам нема куди, а один я не пропаду... Скоро вони почнут збиратися додому. Будь неподалік.
- А ти?
- А я дочекаюся коли ти поїдешь з ними і піду собі.
Компанія і справді почала збиратися. Запакували розкладні стільці і столик, потім склали підстилки і пледи. Потім зібрали сміття у пакет.
- Цуцик, фіть, фіть, фіть, ходи до нас. - Жінка тримала цілу сардельку і підманювала цуцика.
- Йди вже- сказав Дране Вухо. Куций Хвіст не міг покинути свого друга і залишитися тягарем теж не хотів.
" Треба слухати своє серце."- згадав Куций Хвіст свого померлого господаря. Той завжди так казав, коли вагався, або не знав яке прийняти рішення.
Куций хвіст підбіг до жінки, схопив в неї з рук кляту сардельку і помчався за Драним Вухом.
Дране Вухо йшов повільно, бо в очах стояли сльози. "Навіщо мені цей недособака, невдаха і слабак? І чому так боляче і так прикро..."- думав він. Раптом він зупинився, почувши якісь незрозумілі звуки. Озирнувся — Куций Хвіст з сарделькою у зубах біг за ним.
- От ти дурник! Чого ж ти тікаєш від тих людей. Блукати хочешь? Замерзнути разом зі мною?
- Їж сардельку, Дране Вухо. Я без тебе не хочу до тих людей.
- Ага. Дружба вимірюєтся сардельками?
- Ні. Готовністю відмовитися від сардельок заради друга... Навіть якщо то була остання сарделька у світі.
Куций Хвіст поклав сердельку перед Драним Вухом і посміхнувся. Дране Вухо ніколи не бачів як посміхаються собаки."Бач, смішно йому... Ти не посміхайся, а теж їж давай. То ж твоя здобич." Він хотів сказати песику щось добре и хороше, але він не вмів красиво говорити, не було в нього такого таланту.