Дружба - цікава річ.
Аби піднести до твого рота цигарку, одразу знайдуться тисячі "приятелів". Із них приблизно сто з утаємниченою радістю прошепочуть : "Поганий день на роботі? Та це ви ще у нас в офісі не працювали. От у нас повний жах!".
Аби порадити тобі, що випити на Новий рік, також буде визначна кількість "доброзичливих та чемних людей".
Придбати сукню на свято? Добре, це приблизно 20-30 "порадниць", але щоб порада була щирою, потрібно або довго знати людину й не мати з нею неподілених територій (у тому числі неподілених чоловіків), адже в іншому випадку порада буде незграбною, або трохи заплатити (вона ж витрачає свій коштовний час на надання послуг стилістки).
Зробити ремонт або переїхати кудись? Ну тут ще менша ймовірність дієвої дружньої допомоги. 3 пропозиції на 500 знайомих у соцмережах, які обізнані з твоєю ситуацією.
Дати чесний відгук на нову творчу роботу? Якщо це вірш, то десятки "Белінських" вишикуються, аби оцінити твою творчість.
Якщо це анотація до наукової роботи або, тим більш, бізнес-план для комерційного проєкту, тут люди часто й самі собі ради дати не можуть, а бажаючих копирсатися в таких дрібницях безкоштовно я серед своїх знайомих із чудовою фаховою освітою та досвідом не помічала.
З неймовірною легкістю друзі радять нам, з ким жити, а з ким розлучатися, на кого вчитися, а на кого не варто, де відпочивати влітку, яку музику слухати, до якого ресторану ходити, куди інвестувати гроші...Головне - порадити, а відповідальність за наслідки прийняття поради взяти на себе бодай частково - зась.
Натомість від тебе очікують редагувати їхні резюме, коментувати дизайн візитівок, годувати котів, давати уроки іноземної мови дітям, а якби я вміла ремонтувати авто, то мене б, скоріш за все, попросили й це зробити на дурняк.
Натомість, коли і в тебе, і в друзів все нібито не так-то й огидно, тобто майже добре, ти для них робиш свято - презентацію книги віршів або навіть ставиш новий моноспектакль, а вони не приходять з різних "дуже поважних причин" , а насправді - бо їм просто незручно сказати, що ти їм зі своєю творчістю відверто остогидла, ти розумієш, що дружба - це таке до біса складне нелінійне рівняння, і чомусь саме в твоєму випадку кількість друзів обернено пропорційна кількості досягнень.
За такою математичною моделлю наступний віраж мого життя, наступний кар'єрний вибір не дасть мені ані суспільного схвалення, бо галузь конкурентна, ані соціальних та матеріальних гарантій, доведеться друзів та знайомих і навіть спогади про них відривати зі шкірою й довго чекати, допоки до нової шкіри приросте нова біографія й забудуться веселі роки штучно створюваного студентського колективізму...
Я вірю в нейропластичність та багатозадачність людського мозку, а от у людяність осіб навколо щодня вірю дедалі менше, але й уже не можу припинити будувати ці мости до майбутнього, в суцільний страх, темінь, безлад, безальтернативну принциповість та однозначність того, що відбуватиметься зі мною й іншими, бо "ліхтариків" такої міцності, які можуть освітити собою цілий регіон, а, можливо,
цілу галузь навіть не в одній країні, а глобально, по всій планеті, настільки мало, що це попервах скидається на статистичну похибку.
Доведеться шліфувати себе по ночах, таємно, намагаючись знайти бодай якісь логічні конотації між теорією й практикою, дичавіти емоційно, плекаючи тонке й мінливе, живе дерево логіки, бачити в людях вже не особистостей та їхні живі мотивації, а поведінку цифр на графіку, бачити в собі тільки функційний обов'язок та регламент, потім знову перебувати в розпачі, адже під кожним сюртуком чи камзолом б'ється серце, а ти всім цим формально стороннім людям аж ніяк не кардіологиня...
Аби остаточно втратити віру в людство, потрібні ще приблизно 5-7 років.
Далі вже може (якщо пощастить) і повністю зникнути необхідність у побудові конвенційної родини, й навіть живої умовно "неконвенційної" також, бо легше собі запрограмувати робота-шлюбного партнера, причому в ідеалі асексуального андрогіна з високим рівнем інтелекту та емпатії та десятьма громадянствами, ніж витримати Людину Своєї Мрії в реальності.
Причини?
Та сама конкуренція за ідеї, патенти, корисні винаходи, лейбли та гасла некомерційних або громадських організацій, видавництв, філософських шкіл і, звісно, бажання двох людей за всі ці красиві картини й стародруки знищити один одного фізично або соціально...
Природа, як казала моя вчителька біології, пустоти не толерує.
Там, де людина тягнеться до повної гармонії, соціально-моральної, духовно-естетичної, ідеологічної досконалості, там, де вона найсильніша, найкрасивіша, найдосконаліша внутрішньо, там вона найбільш вразлива до гідри власного егоїзму, який цього разу прямо пропорційний до наявних у неї талантів.
Що більше ти маєш, то більше хочеш привласнити.
Що більше ти створив і втілив у життя, то більше у тебе від цього життя та його якості очікувань.
Медитуй - не медитуй, Майя знайде чим тебе зачепити.