Творчість докорінно відрізняється від діяльності тим, що вона завжди має генералізований характер, їй іманентно властиві в якості сутнісного атрибуту (наявні в кожному акті) практичний, теоретичний, моральний та художній моменти, які перебувають в органічному синтезі, взаємодії. Саме у наявності в самодіяльності, творчості цього цілісного генералізованого характеру полягає один з чинників, притому визначальних, знаходження, – обретіння, – цілісності самою людиною. Це є підставою для висновку, що дійсний гуманізм сущий у формі практичної всезагальності.
В генералізованому характері творчості – ключ до відповіді на питання про шляхи, передумови, засоби та форми становлення цілісності особистості і цілісного суспільства – гуманної людини та суспільства дійсного гуманізму. Але лише строгий та послідовний діалектико-матеріалістичний підхід до розуміння сутності цілісності як складної, надзвичайно поліфонічної філософської категорії здатен застерегти дослідника від небезпеки спрощеного, а нерідко й просто вульгарного трактування положення (висновку) про те, що вільна людина, творча особистість майбутнього «буде вміти все». Вже не кажучи: «буде знати все» etc. Суть цього положення полягає у змісті понятійного блоку «цілісна» людина. Принагідно зауважимо, що перевага надається саме поняттю «цілісність», а не будь-якому іншому (приміром «всебічність», «гармонійність», «багато-
сторонність», «повнота» тощо), достатньо близькому до нього, та все ж
принципово не спроможному бути повним (методологічним, логічним, сві-
тоглядним) аналогом категорії «цілісність». Ідеал – цілісна (в
цілісності необхідно знята гармонійність) людина, здатна брати діяльну
участь у всіх без винятку способах освоєння дійсності (практичному, теоретичному, моральному, художньому). Така участь – це не лише і не
стільки здатність переходу людини від одного роду занять до іншого, скільки можливість у кожному неповторному акті свого творчого життєпрояву
діяти (творити) у вимірах користі, істини, добра і краси. Практично, теоретично, морально та художньо. Діалектика цілісності полягає також у
можливості та необхідності взаємопроникнення двох органічних моментів творчості: спеціалізації та універсалізації. Щоб світ постійно поставав перед людиною як світ завдань та проблем, а вона була здатна їх розв’язувати та вирішувати (варто особливо підкреслити, що саме ця умова – опір світу, опір вихідного матеріалу діяльності та творчості, протидія, спротив об’єкта самодіяльності його формоперетворенню відповідно до цілі та замислу людини є головною, неодмінною, провідною для буття творчості (свідомості, людини, суспільства) і тим самим – висувати та ставити нові проблеми та завдання, бути творцем, її самодіяльність також повинна мати генералізований характер. Діяльність не може бути ні вільною, ні цілісною, а отже, не може бути творчістю, якщо вона не буде цілком спиратись на бездоганне наукове пізнання та знання як на відтворення, відображення у формах розвитку мислення форм розвитку реальності та дійсності; не буде виступати процесом перманентного об’єктивування, опредметнення та матеріалізації цього пізнання та знань; не буде сповненою високого морального смислу та змісту; і, насамкінець, не буде вільною і в художньо-емоційному своєму вимірі, тобто не буде нести в собі також момент естетичної насолоди, естетичної довершеності. А, саме головне, цілісність – це категоричний імператив: кожен, багато і всі – ціль, а не засіб!!!
Отже, спробуємо сформулювати лаконічне поняття творчості: творчість – це корисне здійснення блага через істину у красі.
***
«В чем разница между бомжом и Достоевским?
Бомж ничего не знает о Достоевском. Достоевский знал о бомже все». /Услышанное/. Да.
***
«Юрист в третьем (пятом etc.) поколении…». Валом.
А вы знаете Эйнштейна (Высоцкого, Костенко, Маяковского, Лобачевского, Моцарта, Гегеля etc.) потомственного ?! То-то же. А ведь: «природа отдыхает на детях гениев». Да, исключения бывают. Но они лишь подтверждают правило. А ведь: «Гений – это нормальный человек. Все остальное – отклонение от нормы».
Пол-беды (хотя, как сказать), что «династический наследник» может лишь наследить, а не оставить след. Беда настоящая: что ему …не позволили встретиться со своей самостью, стать самим собой, стать и быть нормальным человеком. Сиречь – гением. Вот это потеря, так потеря. И осуществляют ее своими, как говориться, руками… наиболее близкие: родные (!) люди.
…Пьющих родителей «династические юристы» догадались лишать родительских прав; «протектирующие» же, от которых вред всем: и самому» протектируемому», и всему сонму покровителей – «протекторату», и всем без исключения людям на планете Земля: творца потеряли! Да не просто потеряли: своими собственными «руками» загубили!! Так вот, этим – сходит с рук!!! Не появится больше – нигде и никогда, – потенциал, который, будучи грамотно актуализированным, станет и будет нормальным человеком. Гением. Чья профессия – его имя.
И что можно сравниться с этой потерей?!!
…Скажете: но ведь были Анатолий Федорович Кони, Федор Никифорович Плевако... Да, были.
Но это исключения, только подтверждающие правило. Не правило – закон.
***
«…Сегодня неожиданно происходит новая модернизация милитаризма, точнее, новая архаизация самого буржуазного «экономического человека». Всемирно-историческая неудача, постигшая новых буржуа в деле снискания социальной легитимации ассоциальных практик, а также социокультурное и материальное оголение людей, лишаемых накопленного символического капитала – норм, традиций, духовных мотиваций, – открывают дорогу новому неприкрытому насилию. Новый милитарист – это не культурный герой, воплощающий харизму покровителя и освободителя слабых, а социал-дарвинистский циник, замысливший очистить себе место под солнцем за счет всех слабых и незащищенных. Вот она, истина «союза правых сил» нашего времени: начинали они с провозглашения прерогатив рынка, во имя которых надо ограничить сферу социального и морально защищенного. Кончают – провозглашением прерогатив силы, которая «всегда права». Из «архаичной темноты» прямо на сцену современности пробирается носитель голой социал-дарвинистской «правды», не признающий прежних стеснений» /Александр Панарин, Народ без элиты. – М., 2006, стр. 209/.
***
«Замечательно, – как самые различные партии нападали на Спинозу. Они образуют армию, пестрый состав которой представляет забавнейшее зрелище. Рядом с толпой черных и белых клобуков, с крестами и дымящимися кадильницами марширует фаланга энциклопедистов, также возмущенных этим penseur temeraire (дерзким мыслителем). Рядом с раввином амстердамской синагоги, трубящим к атаке в козлиный рог веры, выступает Аруэ де Вольтер, который на флейте насмешки наигрывает в пользу деизма, и время от времени слышится вой старой бабы Якоби, маркитанки этой религиозной армии» /Генрих Гейне/.
***
Так что все - таки суть демократия: власть народа, или власть, делегировання нескольким сотням «представителей народа» (парламент)? Кем делегированная? «Одноразовым народом» – электоратом по процедурам (выборов), установленным … «представителями»…
***
«Борись с трудностями умом, а с опасностями – опытом» /Китайская мудрость/.
***
От сострадания – через сочувствие: к сорадости – такова траектория, таков генезис становления действительного человека. Людей. Человечества.
Когда это уже человечество (общество), то …..сорадость банализируется, т.е. существует в форме практической, духовной, эстетической и нравственно-моральной всеобщности.
***
«Роль не кончается с опусканием занавеса, актер обязан в жизни быть проводником прекрасного» /Станиславский Константин Сергеевич/.
P.S. И отнюдь не один лишь актер… (И да: а если ему доставалась исключительно роль Яго и похожих персонажей?). Так что мысль (императив) прекрасна, но несколько недодумана…
***
Вместо высокохудожественного кино – «ковидео…».
Похоже, – нынче, – и во всех прочих видах и жанрах искусства. Собственно: уже «искусства»…
***
В творчестве: синтез пассионарности завета и обетования, пассионарности традиции и проекта, пассионарности прошлого и будущего. Это и есть: действительное настоящее как перманентно осуществляющееся противоречие. Основанием коего есть прошлое и будущее.
Аминь.
***
Если есть «части внутри целого», то они обязаны быть и «вне его», не так ли?
Следовательно, проблематика целого и части: это всего лишь проблематика … общего и единичного (частного). И ко всеобщему она отношение … не имеет. И каким тут боком ф-я?
***
Чем субъектность (субъект творчества) принципиально отличается от субъекта свития?
Из первого все выходит значительно лучше, чем входит; из последнего все выходит значительно хуже, чем входит.
P.S. Образ навеян мыслью С.Н. Мареева из его книги «Встреча с философом Э. Ильенковым (М., 1997г.). См. стр. 94-95.
«Ильенков просто не умел писать серым по серому. Он из тех мыслителей, из которых выходит один только чистый мед, с каких бы цветов они свой нектар ни собрали. В этой связи мне запомнился рассказ нашего казахского друга Жабайхана Абдильдина. Как-то они получили от Копнина – это был тот короткий период, когда П.В. Копнин был директором Института философии, – задание подготовить какой-то документ для ЦК, Абдильдин что-то написал, пришел к Ильенкову, показал тому, тот посмотрел и предложил ему диктовать, а сам сел за свою «Олимпию». Через какое-то время, говорит Абдильдин, он заглянул в текст, который получается у Ильенкова из машинки, а он совсем не тот, что ему диктовал Абдильдин. Вернее: он тот же самый, только лучше…
Ильенков – тот человек, из которого все выходило значительно лучше, чем было на «входе». Из Нарского все выходило хуже, чем входило. А то, что вышло из философии Спинозы в последнем учебнике под редакцией И.Т. Фролова, это вообще какая-то дрянь».
***
Правдолюбие и тираноборчество – они обнявшись ходят.
За что и против кого (отстаивающих неправедное «что»). Ну, как-то так.
***
Совесть: это способность краснеть внутренне. /Парафраз услышанного/.
Согласный я.
***
Есть полноценное дерево. Растение. Дерево. Крона. Корни…
«А есть: омела «обсевшая». «Концептуальный плюрализм». «Парадигма такая». «Конвенциализм»… Какую «ф» изволите? («Ф» – фигня…).
***
О роли переводчика и переводов. По-моему, эта роль недооценена (и положительная, и отрицательная). Мы же, читая «Метафизику», на 50% (может – больше) имеем автором не философа, не Стагирита, но … филолога. Может, даже так себе, средней руки филолога (ну, в смысле: переводчика). Представляете?!
Ведь добре памятны исторические судьбы работ К. Маркса и Ф. Энгельса. Так это ж кем и под каким контролем осуществленный перевод! И то: сколько «ляпов»…
***
Истина – добро – красота – польза.
Это – единый «бриллиант» с «4-мя гранями» (у бриллианта реально – 57 граней, фацетов). Называется: действительный гуманизм.
… Вырвите из него истину – получите сциентизм.
Вырвите из него добро – получите аморализм.
Вырвите из него красоту – получите эстетизм.
Вырвите из него пользу – получите прагматизм.
***
ФАКУЛЬТЕТ НАШОЇ МРІЇ
(інтерв'ю з деканом факультету соціології Б. В. Новіковим)
/Олена Бурнишева/
«За найдостовірнішою інформацією треба звертатися до свідків, а
ще краще – до учасників подій. Об'єктивно оцінити явище може той,
хто знає його зсередини. З цього погляду інтерв'ю саме з деканом факультету соціології Борисом Володимировичем Новіковим розставляє всі крапки над «І».
Борисе Володимировичу, як Ви відкрили для себе філософію?
Борис Володимирович (Б.В.) Скажемо так: не відкрив (я її і досі для себе відкриваю), а вперше «інфікувався». У школі. Вісім класів закінчив у рідному
селі, а вже з дев’ятого по одинадцятий бігав у Фастівську школу. Саме
там і саме тоді був «інфікований» філософією. На той час у нас був такий
предмет – суспільствознавство, щось подібне до нашого «Людина і світ». І ось на одному з таких занять учителька вимовила фразу: «Закон запере-
чення заперечення». Перше, що я тоді припустив, – «втомилася, забала-
калася...» і вирішив розібратися сам. А оскільки я максималіст, люблю
доводити все розпочате до кінця, то купив філософський словник і – як
звичайну книгу, «від дошки до дошки», від літери «А»...
І поки дійшов до літери «З», то настільки проникся, настільки за-
хопився і зацікавився цією дамою – філософією... Саме тоді я вирі-
шив для себе: або філософія, або нічого!
Взагалі, я вважаю, що, зрадивши один раз, байдуже що чи кого – Батьківщину, мрію, кохану, товариша, колегу, ідеали, – зрадиш неодноразово, тобто, якщо вибрав щось і відчуваєш, що це твоє, і розумом, і серцем –
відступати не можна.
1966 року закінчив середню школу. Далі був Київ і перша спроба
вступити до Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка
на філософський факультет. Спроба була невдалою. Я пішов працю-
вати на завод «Комуніст» шліфувальником. Через рік – нова спроба
вступу і знову невдача: не набрав балів. Спробував на вечірнє відділення факультету – і туди не вийшло.
1967 року призвали до армії. Потрапив до групи Радянських військ у Німеччині, був зв”язківцем, хоча ще з дитинства мріяв бути десантником. Але: «вестибулярка» підвела… Про армію спомини загалом хороші, а те, що тепер називають «дідівщиною», то те було і тоді. Але, якщо сам себе не зневажив – тебе ніхто, ніде і ніколи не зневажить...
Після армії повернувся додому, відпочив і знову – в Київ, назустріч своїй мрії. Пішов працювати на «діамантову» фабрику на Борщагівці огранщиком – там давали гуртожиток. А в липні 1970 року знову вступати – це вже було принциповою справою: хотів усім і самому собі довести, що доб’юся того, чого хочу. І – вступив. І – як прокинувся. І – донині «заснути не можу»...
О.Б. Борисе Володимировичу, як, на Вашу думку, книга формує сучасного студента?
Б.В. Я вважаю, що книга – це основне джерело формування будь-якого студента взагалі, а передусім нас з вами – соціологів, філософів, тому що з усіх видів і форм роботи: лекцій, семінарів, практичних занять, колоквіумів – я вважаю, що найоптимальніша – самоосвіта. Це коли ти у бібліотеці один на один з книгами. Але тут така умова: є книги і Книги. Є вторинний книжковий матеріал, є коментуюча література, яка тільки коментує, а є те, що називається першоджерелами. То ж, якщо «пити» з першоджерел, то «нап’єшся». Усе інше – імітація. Відтак я вважаю, якщо є книги, бібліотека, то є і факультет. Ось чому ми кожного місяця на суму близько двох тисяч гривень купуємо книжки, добротну фахову літературу. Коли сформується солідна бібліотечна база, ми зможемо сказати, що факультет є. Щоправда, науково-технічний прогрес невпинний, і, кажучи «книга», треба мати на увазі, що це – носій інформації. Є комп’ютер, є персоналка... Але суть важливіша – що ти бажаєш знати!
О.Б. Аналіз показує, що в адміністраціях мало фахівців. Чи не розглядали Ви можливість перепідготовки управлінців на нашому факультеті?
Б.В. Адміністративний менеджмент – це управління у сфері держави, політики. Бо є управління в промисловій сфері, у «купи-продай», у торговій, але найскладніше – управління колективами, масами людей. Корпус нинішніх практичних державних управлінців – це, фактично, корпус маргіналів. Тобто від одного берега відбився, а до другого не пристав. Але життя йде. Отож, задумка (шість років тому) була така: «Давайте готувати з «молодих нігтів» професійних державних управлінців і соціальних працівників». Ідеологію підготовки, програму треба було збалансувати так, щоб там були і філософська, й історична, і педагогічна, й економічна, й інформаційна, і правнича, і психологічна складові... Який «управлінець» буде завтра «управляти», якщо він не знає, з якого боку підійти до персоналки? І якщо ми зуміли створити таку гармонію, оптимальне співвідношення цих блоків, гадаю, що щось путнє могло б вийти.
Сьогодні в Україні серед державних вищих навчальних закладів для такої діяльності майже ніхто не готує спеціалістів з «Адміністративного менеджменту». Тільки Академія при Президентові бере вже готових, діючих практично, чиновників районних, обласних адміністрацій і вчить два роки на заочному відділенні. Це найімовірніше своєрідна форма підвищення кваліфікації. А щоб з «молодих нігтів» вчити, то я думаю, це ось наш КПІ. Наш факультет соціології. Ексклюзив…
Якщо б ми, навчаючи своїх студентів, співпрацювали з тією ж Академією і давали їх на «доучку», на «доведення», то їм би ціни не було. З цього року ми, оскільки вже «вийшли на режим», будемо набирати студентів на другу вищу освіту. Тобто має людина освіту, бажає займатися саме цією діяльністю, ми готові за два роки кращим поділитися, навчити.
О.Б. Які форми і методи планує факультет соціології використати, готуючи наукові кадри, викладачів вищої кваліфікації?
Б.В. Назву найголовніші: це – аспірантура, докторантура, інститут здобувачів. Ми будемо вибирати найкращих з кращих наших випускників: хто виявив нахил до дослідницької роботи, хто виявив здібність до педагогічної діяльності. Ми будемо їх, звичайно, непоспіхом і трепетно «вирощувати» – майбутніх фахівців нашого факультету. Коли цей факультет створювали, його «посадили» на традиційні кафедри філософії, історії, соціології та політології. На тому фундаменті виросте новий викладацький корпус. І це будете ви. Ось підуть перші випускники – АМовці, та СРовці, і кожна з наших кафедр буде придивлятися до них, – кращих із них, – як до нашої зміни.
О.Б. Борисе Володимировичу, з якими перешкодами стикається факультет соціології сьогодні?
Б.В. Є перешкоди об’єктивного характеру: матеріальні нестатки, скрута з аудиторним фондом, мале фінансування, незадовільна бібліотечна база, бракує потрібних кадрів. Але є відчуття, що десь на «живу нитку» факультет, якому вже шість років, відбувся. Ми на оптимумі, тобто і не багаті, і не бідні, ми вже маємо своє обличчя. А труднощі для того й існують, щоб їх долати. І – запобігати їх у майбутньому…
У нас є два комп’ютерні класи, функціонують методичні кабінети, склалося кадрове забезпечення. Наша проблема не стільки перешкоди, скільки така ситуація, коли немає ще багато своїх випускників, немає зворотного зв’язку, ми не знаємо, чого їм тут не вистачало. От коли підуть такі зв’язки, коли вони будуть заходити в гості, писати листи... Наші перші випускники – це наші «первістки», це наші улюбленці, ми на них, як на полігоні, що хотіли, те й робили. На них «живого місця немає» від наших методичних спроб, вправ та експериментів. Але вони це добре розуміли та розуміють і були в цьому нашими надійними союзниками. Уникнути цього було об’єктивно неможливо, якщо мати за мету створення факультету з власним, неповторним обличчям. Вони були першими, і тим усе сказано. Стосовно перешкод суб’єктивного характеру – їх абсолютно немає, тому що і керівництво нашого університету, і керівництво міністерства розуміють, що це справа потрібна, це не щось скороминуще, данина моді та кон’юнктурі...
Це наша країна, у нас немає «запасних аеродромів». Ми для себе, для України готуємо завтрашніх фахівців. Хтось готує металургів, механіків, машинобудівників, а ми готуємо адміністративних менеджерів і соціальних працівників – це наша ніша. Ми намагаємося робити це так само добротно, як роблять це наші колеги з традиційних факультетів КПІ. Вони за сторіччя створили авторитетний, знаний і визнаний у всьому світі вищий навчальний заклад – НТУУ «КПІ». Я дуже вдячний своїм колегам – викладачам факультету соціології, які в цих умовах, одержуючи неадекватну платню за свою працю (слава Богу, що хоч стали платити вчасно), вкладають у факультет увесь свій розум, душу, сили.
О.Б. Борисе Володимировичу, які у Вас наміри щодо найкращих випускників?
Б.В. Поганих ми не тримаємо. Ми позбавляємося їх на попередніх етапах. Для мене немає кращих і гірших. Для мене всі хороші, а ви самі знаєте, який був відбір. І я маю надію, що ми вибрали кращих із кращих. Якщо вони вже наші, ми ніколи й нікому не скаржимося, це вже наші проблеми. Не буває поганих студентів, бувають погані викладачі. На тому ми, викладачі, і стоїмо. То кращим – кращу роботу, гіршим – гіршу, а зовсім поганим – безробіття...
О.Б. Борисе Володимировичу, незабаром виповниться шість років, як було створено наш факультет. А яким був задум його створення?
Б.В. Коли до мене, як до декана факультету соціології, звертаються майбутні абітурієнти із запитанням «Ким я буду після закінчення цього факультету?», я відповідаю доволі лаконічно: «Президентом. Якщо будеш відмінно навчатися. Якщо будеш п’ять з половиною років «горобцям дулі давати» – будеш працювати швейцаром в адміністрації представника Президента у Фастові. Усі інші розташуються між цими полюсами...» і безумовно, дещиця істини у такій відповіді є. Адже і сам замисел, і подальше його практичне втілення – відкриття шість років тому у складі нашого університету факультету соціології – базувалися на цілком очевидних міркуваннях. Отже, чи доцільно відкривати у Політехнічному інституті факультет зі спеціальностями, які з погляду горезвісного «здоровоглуздя» мають вельми умовне відношення до технічної, технологічної, конструкторської, інженерної діяльності? А відтак і відповідь на це очевидне запитання лежить на поверхні: і «несумісно», і «недоцільно», і «недоречно»...
Але як там у Пушкіна? «…И опыт, сын ошибок трудных, // И гений, парадоксов друг...». Отож, удавана парадоксальність рішення, прийнятого свого часу ректором НТУУ «КПІ» академіком М. 3. Згуровським, про створення низки гуманітарних факультетів сьогодні вже не викликає ні опору, ні подиву. Більше того, час, що сплинув, переконує: рішення ті були своєчасними та мудрими.
Наш КПІ був, є, і, маємо в тому непохитне переконання, буде кузнею не лише інженерних кадрів, а й управлінців політичних, державних. Така невблаганна логіка великих чисел. А НТУУ «КПІ» – то понад 30 000 студентів. Отже, з числа випускників у державну владу рекрутувалися, рекрутуються і будуть рекрутуватися наші студенти. Вірніш: наші випускники… Згадаємо, хто в нас ще десять років тому були першими особами в Україні, у Києві, на Подолі. Не пам’ятаєте? Я підкажу – колишні випускники КПІ... А далі – маргіналізм. Маргінал, – повторюю, – це коли від одного берега відбився, а до протилежного не пристав. Ну, як «квіточка в ополонці»…
Психологи достеменно знають: якщо з тих або інших причин ти три
роки поспіль не займався тією справою, тим фахом, який отримав, ти
дискваліфікуєшся необоротно, непоправно, назавжди.
Йшли у владу дипломовані інженери - механіки, зварювальники,
радисти, хіміки, металурги. Те, чого добротно та якісно були навчені –
забували, те, чим мали керувати на нових теренах – культурою, освітою, мистецтвом, обороною, сільським господарством – «не вивчав», «не знаю», «не вмію». Але керувати – готовий. От і маємо ситуацію тотального маргіналізму: серед злегка відомих поетів, теормехівців, радистів – політик, серед злегка відомих політиків – поет, теормехівець, радист... Це – жах жахливий. Для всіх…
А чому б не готувати... професійних політиків і державних управлінців? Не форсованих перекваліфікантів у ритмі «зліт-посадка», а з «молодих нігтів»?
Отож, факультет соціології у контексті НТУУ «КПІ» не є й не може бути самодостатнім. Це, враховуючи реальну можливість отримати другу освіту, можливість для кожного після закінчення навчання бути і почуватися не маргіналом, а дійсним суб’єктом фахової (включно і управлінської) діяльності. Це значить гармонійно збалансувати і фундаментальні, і природничі, і суто інженерні, і філософські, економічні, правничі, психологічні, управлінські складові. Це значить бути повноцінною, здатною діяти у режимі творчості людиною». 2002р.
***
«Бытие и ничто – не две, а единая сущность» /А.В. Босенко/.
Ну, да: в составе становления… Справка: «В сущности все – относительно» /Г.В.Ф. Гегель/.
И вообще: пора уже взрослым мальчикам и девочкам «от философии» различать между противоположностью и противоречием…
***
«…Устами Фукуямы западная культура проговорилась – выдала свое тайное вожделение. В самом деле, что такое конец истории для нынешних победителей, для процветающих господ мира сего? Он обещал закрепление этого небывало выгодного и благоприятного положения на ВЕЧНЫЕ ВРЕМЕНА…» /Александр Панарин, Реванш истории. – М., 2005, стр. 223/.
Да, как-то так. Но ведь: «хотеть не вредно». Ну, в смысле: хрен отломится…
***
Есть словохотливость, а есть – словопохотливость. В т.ч. «философская»…
А ведь слово – это «материя мысли»…
Сортов – много. Носителей – не меньше.
Потенц-но – до бесконечности.
Ибо: это истина – одна. У глупоты пределов – нету.
…А ведь: какие мысли (дух), такие чувства (душа) и такие практики (тело). Если в голове – ложь, то в сердце – рознь, а в руках – резня… Без исключений. Ибо: чем дальше от истины (красоты, добра, пользы) – тем ближе к крови. К смерти. А, – вот уже свыше полустолетия, – и к «рукотворному Апокалипсису» в масштабе всей, – ВСЕЙ – земной цивилизации. Аминь.
P.S.: Ну, как, глянется перспектива?
И мне – не очень. А посему: учитесь. Учитесь учиться всю жизнь.
***
«…Идеи, которые овладевают нашей мыслью, подчиняют себе наши убеждения и к которым разум приковывает нашу совесть, – это узы, из которых нельзя вырваться, не разорвав своего сердца…» /К. Маркс/.
P.S. Верно. С одним уточнением. Убеждения формируются лишь на истинных (ИСТИННЫХ) мыслях. Т.е. научно-состоятельных идеях, учениях etc. На прочих (донаучных, псевдонаучных, квазинаучных, антинаучных etc.) – что угодно: предубеждения, предрассудок, верования, фидеизм, слепая вера, фанатизм, суеверие etc., но только не убеждения. Аминь.
***
В чем различие между интеллигентом и «интеллигентом»?
В том же, в чем между «прослойкой» и «подстилкой».
***
Его (ее тоже) рукой водила (и покамест: водит) исключительно сумма (прописью) гонорара. А уж за рукой водящей – чувства и мысли. Тянутся…
***
История повторяется дважды: был «greenpeace», стал «green die» … Результат – одинаков. С лицом несчастной скандинавской девочки…
***
…Вдохновено мульку нес: и про роды у свиньи, и про медный купорос…
О СМИюках – лаконично…
***
Обмирщенная истина есть правда.
Обмирщенное заблуждение есть ложь.
Обмирщенная свобода есть воля.
Обмирщенная несвобода есть неволя.
***
Голова, сердце и руки человеческие способны творить, и вытворять. И: творят. И: вытворяют…
Разумеется, и творят, и вытворяют люди.
Люди - человеки.
В случае, когда творят – они субьектности творчества. В случае, когда вытворяют – субьекты свития. Аминь.
***
«То, что есть в человеке, несомненно важнее того, что есть у человека» /Артур Шопенгауэр/. Да.
***
«Вы лишь тогда можете требовать что-то от подчиненных, если сами этому соответствуете», говорил мой взводный в «учебке» /Прочитанное/.
Воистину так. А еще лучше: «если вы сами этому более чем соответствуете». Вот это «более» – и есть ваше, – единственно действительное, – основание как руководителя (нач-ка).
***
Что за проклятый год. Вчера, – 23.11.21, – на встречу с вечностью (вне очереди) ушел Володя Бех. Философ. Друг. Человек.
… На любой вопрос о помощи всегда отвечал одинаково: «Я дружу круглосуточно»…
***
Рагулизм – это модус (разновидность, способ существования) социальной чумки.
***
Діяльність – творча діяльність – творчість. Ось історично необхідна (а, відтак – і неуникна) траєкторія розвитку самого розвитку у випадку соціальної матерії. Від ноосфери до креатосфери, від діяльності до творчості – таким є вектор, таким є магістральний шлях розвитку земного людства. Звісно – людей. Людини. Всіх, багатьох, кожного. (P.S.: і не лише земного, зрозуміло).
Дійсним гуманізмом, сущим у формі практичної всезагальності називається таке суспільство, така цивілізація.
Звісно, є і тупики, і «вузькоколійні» відгалуження, і любителі, – професійні та факультативні, – пустити під укіс ешелон земної цивілізації ще зовсім не перевелись на світі білому; та все ж історична необхідність невідмінима: її можна на якийсь час відтермінувати, платячи при цьому жахливу ціну, але її не можна уникнути. Бо: необхідність. Історична.
Є, щоправда, «альтернатива»: рукотворний Апокаліпсис. Але то вже питання інше. І – риторичне, оскільки відповідати на нього буде нікому... І задавати, до речі – також…
…Філософія, – єдино: наукова філософія, – як теорія і методологія є, таким чином, ні що інше, як діалектика руху (діалектика природи), «дорозвинена» до діалектики діяльності (діалектика протоісторії, передісторії) і потому – до діалектики творчості (діалектика дійсної історії).
Лише з позиції розуміння творчості як найбільш розвиненої форми
розвитку, як саморозвитку соціальної матерії у формі свободи, як дійсного
гуманізму, сущого у формі практичної всезагальності, у формі культури
класичної суспільство (людство), люди і людина осягані теоретичним розумом
як філософська проблема. Осягані і практично здійснимі.
Точнісінько так, як відкриття та його наступна діалектико-матеріалістична
інтерпретація закону взаємного проникнення протилежностей (іноформа: «в
сутності все відносне») дозволила зрозуміти розвиток як саморозвиток, так і
розуміння сутності соціальної форми розвитку матерії на етапі її протоісторії та
передісторії, – діяльності, – лише тоді стає повністю адекватним об’єктом, коли
діяльність трансформується (і науково - філософськи осягається) в самодіяльність. Стає розподілом самодіяльності і самодіяльним розподілом. Себто – стає творчістю. Творчістю у формі практичної всезагальності.
У діяльності людина, люди, людство детерміновані зовнішніми чиниками та визначниками; у творчості вони самодетерміновані. Теоретичним (філософським) відображенням такого стану речей (такої ситуації), відповідно, виступають: погляд на людину як на істоту пасивну, стражденну, сприймаючу вплив ззовні; як на голий засіб, функцію, товар серед товарів інших еtс. І – погляд на неї (на людину), на кожного, багатьох і всіх – як на самоціль, як на творця. Як на генія. Як на нормальну людину. «Геній – це нормальна людина. Всі інші – відхилення від норми» (В. – С. Моем).
Творчість – це спосіб буття людини (людей, людства) в умовах, де і коли вона в дійсності (а не в реальності) спроможна бути і є суб’єктністю, себто: суб’єктом свободотворчості. Власне: творцем. При цьому принципово важливо, що розуміння історичної свободи людини (людей, людства) всенеодмінно повинно включати в себе як свободу її по відношенню до тієї об’єктивної реальності (ближчим чином – природи), що вона є невичерпним і безмежним джерелом людської культуротворчості та предметом практично - духовно - чуттєвої формотворчості (її, – природи, – освоєння та перетворення), так і по відношенню до її власної (людської, суспільної) природи, або, що є те ж саме: по відношенню до того суспільства, ансамблем соціальних взаємодій, – суспільних відношень, – котрого в дійсності і є людина в своїй сутності. І ця остання умова є визначальною, оскільки саме в цій «другій» (К. Маркс), олюдненій і перманентно олюднюваній, – здійснюваній, – природі у знятому вигляді наявна природа «перша», а разом вони складають субстрат світу людини, що вона в процесі безмежної та незавершимої зустрічі з цим світом перетворює, трансформує його в пюдський, в людяний, в дійсно - гуманістичний світ. Єдиний спосіб такої трансформації – творчість. ТВОРЧІСТЬ ЯК КОРИСНЕ ЗДІЙСНЕННЯ БЛАГА ЧЕРЕЗ ІСТИНУ У КРАСІ.
***
«ДУМА ПРО ШЛЯХ
Мій дикий коню, норовистий коню!
Все так би і іржав, все так би ти й летів.
А я тебе спиню і розсупоню
на роздоріжжі всіх оцих світів.
А от постій. А от не бий копитом.
Закинем геть хомут і остроги.
Хтось буде кпити. Схоче хтось купити.
А чайка все кричатиме: киги!
А ми з тобою обминемо торжища,
де гендлярі вимахують пером.
Не дам тебе плескати і которгати.
Ходім, я напою тебе Дніпром.
Я нагодую очі твої степом.
Могили України покажу.
Ніяких віжок на тобі не стерплю,
в Чумацький Віз – і то не запряжу.
Правічний шлях ковтатимуть яруги,
чіпкі примари схоплять з-за плечей.
Пахуче сіно скошеної туги
жуватимеш із рептуха ночей.
А потім я візьму тебе за повід
та й поведу по зоряній соші.
Самі до себе прийдемо на сповідь
і всі дрібниці витрусим з душі.
Гривастий грім, лоша моє невкоськане! –
цвістиме в зорях ніч, як бульденеж.
І що нам шум і всі оті стовковиська?
Отишимо ходу. Не вийдем на манеж.
Хай там без нас гуде азартом траса.
Це все – рекорди втоптаних орбіт.
Реве глядач. І ставить на Пегаса.
Поет стає жокеєм – і привіт.
Замкнулось коло. Вихід замурований.
Квапливий старт, і в мислях метушня –
чи сам себе жокей пронумерований
пережене, умиливши коня?
А що від того у віках зостанеться?
Хто наше поле вивершить в стоги?
У нас, мій коню, шлях, а не дистанція.
А чайка все кричатиме: киги!..»
/Л.В. Костенко/.
***
«Уже всі звикли: геніїв немає.
Поснулим душам звелено хропти.
Епоха несприятлива – ламає
іще в колисці геніям хребти.
Колись, давно, були якісь гіганти.
Тепер зручніші виміри – пігмей.
Напівнездари чи напівталанти,
в космічний вік – дрімучий Птолемей.
І живемо. Земля ще нас тримає.
А вже мистецтво ждать перестає.
Усі вже звикли: геніїв немає.
А що, як є? Зацькований, а є?!
А що, як він між нами ходить, геній?
Вивозить з бруду цей потворний час.
Що, як за це вже зараз в наших генах
нащадки наші зневажають нас?!»
/Л.В. Костенко/.
***
«Я політичну біжутерію не ношу…» /Ліна Василівна Костенко/.
Згоден. Ні на тілі, ні в серці, ні в голові /Б.В.Н./.
***
Весь ХХ в. (и еще ж: «не вечер») – это намеренное (злонамеренное) производство в режиме неспонтанного мифотворчества… «философского» д-ма. Уж про первую четверть века ХХI-го и речи нет…
На все вкусы. На все бесвкусицы. На все интересы.
…А ведь наука, – как и истина, – одна. А вот стала, конституировалась философия научной, НАУКОЙ в первом десятилетии ХХ ст. После выхода работы ВИЛ-а «Материализм и эмпириокритицизм». Аминь. Бери, используй, развивай…
Все остальное (претендующее на статус философии в целом): антинаучная реакция на научную философию – срач философский и соответствующие его продукты. Одни «мечут», другие «разносят», третьи «питаются. (Не, ну зачастую это одни и те же персонажи, один и тот же контингент, но: устремленные на перманентное увеличение аудитории).
«Роби, враже, що пан каже…».
***
Словоблудие и его крайняя форма: словобл…дие.
***
«Винтовка рождает власть». Да, где-то так. Она же, – винтовка, – но уже в иных руках, – хоронит власть предыдущую. И так – до (дурной ( убогой, кровавой etc.) бесконечности.
Истинную (добрую, красивую, полезную) власть, – СОКРАТИЮ, – рождает и обеспечивает ее нормальную жизнь, диалектика. Любовь, согласие, сочувствие, солидарность, сотворчество etc.
***
Субьект свития? Современный? Особь во фраке, засунувшая себя в «мерс» и приказавшая холуям везти тело «к цыганам»…
***
«До Ильенкова был практически только один историк философии, который не был «Камердинером» на службе у выдающихся». Это Гегель…» /С.Н. Мареев, Встреча с философом Э. Ильенковым/.
Согласен.
***
Лев Платонович Карсавин сказал: «свитие – это вспятное развитие».
Борис Владимирович Новиков говорит: свитие – это случай культурного вспятного развития. Или: культурная форма вспятного развития.
***
Траектория морального становления человека, людей, человечества: от сострадания, через совесть и сочувствие – к солидарности и: к сорадости. Аминь.
***
«Коли у тузі вічної розлуки
Супутник людям голос подає, –
я думаю –
у точності науки
яке мистецтво і натхнення є!
Ані строфи сумнівної, ні слова,
ані одного зайвого рядка…
А скільки в нас поезій випадкових
З нічого й ні для чого виника!
Байдужих слів металу нетривкого,
Думок затертих
І порожніх слів…
Зроби супутник із добра такого, –
напевно,
вище носа б не злетів»
/Л.В. Костенко/.
***
Субъект свития? «Предельно нравственно - эстетически измельчавший стяжатель успеха» /А.С. Панарин/. Почему стяжатель? Да потому, что всегда и исключительно: за счет других.
***
От «трудового коллектива» как общей формы субъектов труда – к «творческому коллективу» как общей форме субъектностей творчества.
Субстанциальное условие (и основание): от труда – к творчеству.
В чем, – коренное различие? В форме содержания и характере. Труда и творчества. От трудящихся – к творящим/ся/.
***
Товарищество – коллективная форма бытия субьектностей.
Субъектность – товарищество – человеческое общество (полностью обобществленное человечество).
Лепота.
***
Кто есть субъекты «философии»? Философская мишура. Интернационал «философствующих» проходимцев и выжиг. Глупых, злых, некрасивых…
Вестимо: вредных…
***
Власть реальная – это власть «над», это управление как воздействие, это деформированная диалектика, это полное господство творительного падежа». Один из модусов такой власти: вроде бы «безвластье». Это – худший из видов реальной власти.
Власть действительная – это совластье. Сократия. Аминь.
***
Все окна во всех домах предыстории, – включая и «европейский домик», от фирмы «Овертон»… Монополисты, мля…
***
Этапы и модусы деградации культуры: пошлость, вульгарность, брутальность…
***
Є хиба. Це не біда і не вина.
Хто не помиляється – той є «помилкою природи».
Є лжа, це і біда, і вина.
Є «лжа, покладена на струни» /Л.В. Костенко/. Це біда і вина, помножені на блюзнірство. Амінь.
***
«Глобализация», «либерализм», «постиндустриальное общество», «референтные группы», «информационное общество», «общество массового потребления» многополярный мир», «гуманитарные бомбардировки», «однополярный мир», «биполярный мир», «тоталитаризм», «пределы роста», «устойчивое развитие» (укр.: «Сталий розвиток») еtс., еtс., etc.
…Это не понятийный и категориальный аппарат, не язык науки, но, выражаясь словами А.С. Панарина, «Интеллектуальный жаргон». Политических, – и около, – босяков, добавим мы. Жаргон и есть (одно из «погонял»: новояз).
***
« – Дочко, виходь за нього заміж.
Та, ну його, він рудий.
Рік проживе з тобою: буде сивий» /Прочитане/.
***
«Зеленая энергетика», «климатическая повестка», «зеленая повестка» etc.? Арьергардные бои глобализма. Который, в свою очередь – один из бесчисленных модусов бесперспективных, – историческая необходимость потому что, – арьергардных боев предыстории…
***
Воистину, «без божества нет убожества». Ну, а уж всякое убожество всяко, – т.е. всенепременно, найдет («сотворит») себе божество.
«ПСАЛОМ 16
Єдиний Боже! Все обсіли хами.
Веди мене шляхетними шляхами.
І не віддай цим людям на поталу. –
Вони вже іншу віру напитали.
Одплач в мені, одплач і одболи, –
Вони ж моїми друзями були!»
/Л.В. Костенко/.
***
Суб’єктність творчості – творець.
Суб’єкт звиття – потвора.
***
Сначала они, – как кровососущие, – вытягивают все соки из страны, из континента etc., а затем изголяются: у нас нет демократии (либерализма, рынка, закона etc.), у нас «сплошная африканизация»…
Ну, не с…ки?! С…ки. Себя же держат за «интеллектуалов», «экспертное сообщество» etc.
***
«Что есть творчество? А и вот это:
«… Царит свобода, многомыслие, разнословие, избыток духовных сил, поэзия дружит с точнейшей научной прозой, безмерная щедрость и беззаботность со строжайшим учетом и контролем, строгие моральные императивы с капризными настроениями души, дисциплина с радостью, детское доверие со змеиным коварством, величайшие умственные прозрения с доказательным и осознанным безумием, страх перед будущим со спасительной верой в то, что самое страшное для человека уже позади…» /Н.Б. Шулевский, Встречи с иным…/.
***
Дуализм как противоречие и противоречие как дуализм…
Дуализм – противоречие трансцендентное (противоречие существований).
Противоречие, – диалектическое, – есть противоречие сущностное, есть противоречие имманентное.
P.S. Трансцендентное есть свое-иное-себя имманентного…
***
Последнее «достижение» предыстории (постистории, постчеловека, постгуманизма etc.): homo terrible. «Человек потребляющий».
…Начинался (очеловечивался) из человека производящего (homo fafer), Закончить должен, по некоторым преспекциям, – предписаниям, – финишировать: расчеловеченным.
***
Мое отношение к «абстрактному искусству»?
Есть живопись, – всякая: художественная (изобразительная), литературная, музыкальная, вокальная, монументальная, экономическая, политическая, философская etc., – и есть: «мертвопись». «Абстрактное» искусство. Абстрактное «искусство». «Абстрактное искусство». Словом – «мертвопись». Эстетическая некрофилия. Извращение.
…А отношусь – как В.В. Маяковский: «Ненавижу всяческую мертвечину! Обожаю всяческую жизнь!» Аминь.
***
Репрессиии (и не только юридические, но и политические, экономические, идеологические etc.) не могут, – уж не говоря: не должны, – быть беспредикатными. В частности: справедливыми и несправедливыми, легитимными и нелегитимными, законными и незаконными.
Здесь, как и в случае с истиной: истины абстрактной нет, она всегда конкретна.
***
Действительная история.
Равенство. Братство. Свобода. Творчество. Гуманизм.
Предыстория (реальная история).
«Мене, Текел, Упарсин»…
***
Спесивость – форма превращенная индивидуальной уверенности.
***
Резон – форма превращенная смысла.
***
Карьера – форма превращенная индивидуальной цели.
***
История… Тут ведь важно не только «кто пишет». Но и не менее: «Кто описывает», «кто рассказывает», Один – споет, рассказывая любую, в т.ч. и философии историю, другой (другие) – затащит в, – собственную, – затхлую лавку старьевщика, где ни зги не видать, не продохнуть и все – в паутине и ржавчине. Уж не говорю: плачевно, гадко и безысходно. Всё!
История, берегись историков!!! Ну, в смысле: «историков».
***
История (а не историческое мифотворчество) – это прошлое, опрокинутое в будущее. Об этом догадывался еще Фукидид…
***
Творчество как перманентное преодоление природы. Природы как натуры (взаимодействий) и природы как культуры (отношений).
P.S. В натуре взаимодействия – материальные. В культуре отношения – духовные, душевные и материальные (практические).
Аминь.
***
Сознание. Свідомість. Сogito.
Die Bewustsein … Co., с., спів., ко., з., etc.
Сознание есть ни что иное, как осознанное бытие. И – небытие. И – становление. И: всё… Бывшее, будущее, сущее.
Всё. Всегда. Везде.
***
Палингенесия – возвращение в будущее. Если: она движима энергией анамнезиса – энергией устремленности к новому, воодушевленной традицией. Иначе – свитие. Дегенерация, регресс, вырождение etc. Вспятность…
***
Есть творчество, есть свитие.
Есть нетленка, есть растленка.
Есть «дисер», есть «выс…р».
Etc.
***
Що таке «сурогат асоціації»? Це, коли багато, але не кожен.
***
Що таке сурогат суспільства»? Це, коли всі, але не кожен» (Л.В.Костенко).
***
«Когда человек взывает, апеллирует к; уповает, надеется на; грезит, мечтает о; доверяет какой-то; верит в, – etc., etc., etc. СИЛУ, он расписывавется в собственном БЕССИЛИИ» /Парафраз мысли классика/.
Цель: силу (материальную, духовную, душевную) освоить, назвать. Сделать своей. Нашей. Всехней.
***
Один из бесчисленных примеров невладения диалектикой (лучше: неосвоение диалектики): отождествление процесса и результата, движения и состояния. Это чревато негативными следствиями и результатами во всех (без изъятия малейшего) случаях культурного развития.
В особенности: в понимании (и в соответствующем, – духовном, чувственном, практическом отношении) развития общества.
***
От «вида мизерабельного» (В. В. Розанов) до вида омерзибельного – только один шаг.
Я так думаю.
***
Від Пегаса (крилатого коня) до Томагавка (крилатої ракети) – лише один крок. Може виявитись: останній. Для земної цивілізації…
…Культурна амбівалентність, трясця її матері…
***
Воно «так бачить?» «Прозріло»? Буває…
Скажу більше: складається враження, – бо косяками пішли, – що є така професія: вічно прозріваючий. Ну в сенсі: «прозріваючий». Вічно сліпі? Сліпонароджені? Сліпосоціалізовані? Осліплені?.. Чи: «свідомо зажмужені»?
***
Один умный француз сказал: «Чтобы сочувствовать – достаточно быть человеком. Чтобы сорадоваться – надо быть ангелом».
Наверное. Но нас массированно отлучают и отучают от многого. В т.ч. – и от чувства… Сочувствия. Т.е.: расчеловечивают. Оскотинивают. Разобобществляют…
Что это значит: «катастрофическое сознание»? Это значит, что из всех дезинформационных помоек: « убили, погибли, сгорели, утонули, выбросились, повесились отравились…». 90% инфы – похожая. «Украли, изнасиловали, задушили, расчленили», что там еще…
Включите любой «утюг».
… И заказчики подобной «музыки» добре знают: если человеку 100 (сто) раз сказать: свинья», на 101-й (сто первый) он захрюкает…
К чему это? Это к тому, что если тебя обобрали, опустили, оскорбили, сократили, выгнали etc., etc. – то ты … воспринял это тупо. Пассивно. С неудовольством, но, – на контрасте, – «…я же живой».
Да. Пока еще, – физиологически, – живой, но как человек – уже «доходяга», вот-вот дойдешь до туда, куда тебя ведут, влекут, завлекают, запихивают, затаскивают… Впрочем, лучше поэта не скажу, а хуже – не хочется. Читайте. Вникайте. Думайте. Делайте выводы.
«Подумаешь – с женой не очень ладно,
Подумаешь – неважно с головой,
Подумаешь – ограбили в парадном, –
Скажи еще спасибо, что – живой!
Ну что ж такого – мучает саркома,
Ну что ж такого – начался запой,
Ну что ж такого – выгнали из дома,
Скажи еще спасибо, что – живой!
Плевать – партнер по покеру дал дуба,
Плевать, что снится ночью домовой,
Плевать – в «Софии» выбили два зуба, –
Скажи еще спасибо, что – живой!
Да ладно – ну уснул вчера в опилках,
Да ладно – в челюсть врезали ногой,
Да ладно – потащили на носилках, –
Скажи еще спасибо, что – живой!
Да, правда – тот, кто хочет, тот и может,
Да, правда – сам виновен, бог со мной,
Да. Правда – но одно меня тревожит:
Кому сказать спасибо, что – живой!»
/В.С. Высоцкий/.
***
Исследователь? Из следа (колеи, матрицы, шаблона, инструкции, правила, нарратива etc.) выпрыгивать? Да.
Быть благодарным восприемником, наследователем предыдущего (положительного, отрицательного) опыта ? Да.
Уметь, мочь, быть в состоянии на вопросы, – адекватно, – отвечать, задачи развязывать, проблемы решать? Да.
Во всем – сомневаться? Да.
Всему удивляться? Да.
Радоваться, наслаждаться, страдать, любить (и быть любимым, любимой)?
Да, да, да. Человек, ты неисчерпаем и беспределен как человечество. Ты уникален и универсален как творчество.
Ты – гений.
Ты – творец.
Ты – нормальный человек.
***
«Многоглаголание есть седалище, на котором тщеславие любит являться и торжественно себя выставлять. Многоглаголание есть признак неразумия, дверь злословия, руководитель к смехотворству, слуга лжи, истребление сердечного умиления, призывание уныния, предтеча сна, расточение внимания, истребление сердечного хранения, охлаждение святой теплоты…» /Прочитанное/.
Согласен.
***
«Не треба класти руку на плече.
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра – звір полоханий, втече.
Він любить тиху поморозь дистанцій.
Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.
Він дивний звір, він любить навіть муку.
Він любить навіть відстань і розлуку,
Але не любить на плечі руки.
У цих садах, в сонатах солов’їв,
Він чує тихі кроки браконьєра.
Він пастки жде від погляду, від слів,
І цей спектакль йому вже не прем’єра.
Душі людської туго і тайго!
Це гарний звір, без нього зле живеться.
Але не треба кликати його.
Він прийде сам і вже не відсахнеться»
/Л.В. Костенко/.
***
Палингенесия: возвращение в будущее?..
Да. Если: основывается на анамнезисе. Аминь.
***
Є викуп, а є спокута…
***
Профетизм (пророчество) как модус научно-безупречной антиципации, повенчанной с действительногуманистическими смыслами и практиками. Фактически: модус творчества.
***
«Молчание Иисусово постыдило Пилата; и безмолвие уст благочестивого мужа упраздняет тщеславие» /Прочитанное/.
Согласен.
***
Замечу и подчеркну особо. В первую очередь для тех, кто – во времена прежние, а нынче: особенно – исполнен искреннего и чистого желания и решимости в режиме самообразования приобщиться к той бесценной сокровищнице духа, которую принято называть «марксизм». Обычно эти люди уже при первом шаге совершают одну непростительную методическую ошибку, которая чревата фатальными последствиями. Приступая к освоению – изучению, постижению, образованию себя – марксистским духовным наследием В РЕЖИМЕ САМООБРАЗОВАНИЯ, мотивируются вроде бы понятным (с точки зрения здравого смысла) мотивом и императивом: «Ну, я человек занятый, написали Маркс с Энгельсом эвона сколько; что у них там главное? «Капитал»? Вот, с него И начну...».
Все. Гаплык. С чего «начинают», тем же и заканчивают. Ясно, что даже не «Капиталом». А – и то в лучшем случае – первой главой первого тома этого, действительно важнейшего труда К. Маркса и Ф. Энгельса.
А дальше – устойчивый иммунитет, острая аллергия на «марксизм». На всю оставшуюся жизнь...
Что сказать? Ну, вы же не приступаете к изучению математики... с «бинома Ньютона»?!! А с: «Две птички, плюс две птички, равно четыре птички». И так – целую четверть. И только в 5-м классе: а + b = с... Ну, а там и до бинома в свое время очередь дойдет. И дальше. И все будет путем. И путево будет.
...Образование себя марксизмом – добротное, несуетное, неспешное – в любом случае СЛЕДУЕТ НАЧИНАТЬ с работы К. Маркса «Экономическо-философские рукописи 1844 года». Аминь.
***
Сила униженных – в их слабости: в терпении.
Слабость унижающих – в их силе. И – в принятии терпения за покорность. Аминь.
***
Культурный короновирус – значительно опасней медицинского COVID-19. Конечно опаснее. Он – расчеловечивает. Он – оскотинивает. Он…
Один из симптомов «культурного к/вируса: даже не исчезновение одного из чувств: обоняния, но … замещение (сублимация) вкуса – дурновкусием. Во всем его, – дурновкусия, – многообразии…
***
Международный туризм как модус неукорененности. Кочевничества. Номадности. Эмиграции. Etc.
Точно так же, как «многознание уму не научает» (Гераклит); точно так же, как «во многоглаголании несть спасения» (евангелист Матфей) – точно так же не обретет он, ЧЕЛОВЕК, – покоя, «заметавшись» в туристическом безумии по Земле» (Н.Б.Шулевский).
P.S. Особенно с учетом той ситуации, что нынче на этой же Земле она лишь для 5% посполитых – «мать», а для 95% – форменная «мачеха». Именно такое соотношение подыхающих от обжорства и умирающих от голода. Именно поэтому святое слово МАТЬ нами закавычено.
Разумеется, это не буквал, но фигурал. Ибо «человек – не хлебом единым».
…Но, если и е буквал, то лишь чуточку… Ибо: не только «многознание уму не научает», но и «многошатание по миру» – тоже.
***
Фикция – обмирщенная форма бытия виртуала.
На уровне виртуализации осуществляется процесс дефферентизации, обессмысливания символа (знака, текста. Etc.) На уровне т.с. фиктизации – его полная дегуманизация. И тем самым – антигуманизация.
***
«Складає букети тітка
Незгірше якого японця.
А скільки коштує квітка?
Не знаю. Спитайте у сонця»…
/Л.В. Костенко/.
***
Превращенка (модус свития):
Цель – тление.
Средство – растление.
Результат – тлен.
***
«Покремсали життя на частки,
На тьмяну січку слів і суєти.
А серце виривається із пастки –
У нетрі дум, під небо самоти.
Мовчазливу готику тополі,
В труда одухотворену грозу.
Я трохи звір. Я не люблю неволі.
Я вирвуся, хоч лапу відгризу»
/Л.В. Костенко/.
***
Homo glamuris – гламурное никтожество.
***
От «Генералов песчаных карьеров» – к дегенератам песочных карьер…
***
«Спесив и карьероустремлен» (из характеристики)…
***
Тоталитаризм, авторитаризм, волюнтаризм, субъективизм, диктатура, абьюз, агрессия, насилие etc. До бесконечности. Ибо: истина одна, у глупоты пределов – нету. И нету пределов у всего, что возникает из глупоты, взгромождается на глупоту, и зиждется на глупоте (ложь, уродство, зло, вред).
Ибо: есть взаимодействие, а есть воздействие…
***
«Пока человек чувствует боль, он жив.
Пока человек чувствует чужую боль, он человек» /Прочитанное/.
!!!
***
«Политолог…раскрыл планы США на новую гегемонию» /Заголовок в агрегаторе новостей /M/ 15.10.21/.
Ага. Когда в чувство от старой придут. Пусть напланируют, а затем: погегемонят. На местности…
***
От религии творения (христианство) – к философии творчества (научная философия). Философия действительного гуманизма: диалектический материализм как теория; материалистическая диалектика как методология. Аминь.
***
Церковь – это сообщество верующих по профессии (ЗАО), живущее за счет одного из бесчисленных вариантов утопического гуманизма.
***
Кто есть философ? Смотрящий. За миром… И – всматривающийся в него. В мир. Он: персонализированная диалектика. И: материализм.
***
Є посадовець.
И есть ставленик. Оба – позеры.
Различаются: позой. Один – стоит. Другой – сидит.
Посадовець – це зледачілий ставленик?
Ризику? Багато. Auserdem: був посадовець, стал: сиделец…
***
Є витвір, є твір, є потвора (не).
Есть лик, есть лицо, есть личина…
***
«У селі одному на Поділлі –
все життя, а й досі не знайшов –
дід Карпенко ходить щонеділі
у степу шукати бозна й що.
Бо якийсь там гетьман чи отаман
закопав нечувані скарби –
біля груші дикої, отам он,
через довжик до тії верби.
Правда, груша двісті літ як всохла,
зарівняла й місце борона.
Та була могила там висока,
тільки ж там могила не одна.
Десять кроків од тії могили,
тихі трави... гайворон кричить...
Сірий ідол, витесаний з брили,
от хто знає, але він мовчить.
Був тоді там, кажуть, кущик глоду.
Кущик є, та – терен, а не глід.
І дурний в очах всього народу –
вже вкотре! – йде додому дід.
І сміються люди вже у вічі:
треба ж так от збутися ума,
щоб оце в двадцятому сторіччі
та шукати те, чого нема!
Смійтесь, люди. А діди зникають.
Сивий сон у вічність однесе...
Є скарби, допоки їх шукають.
Перестануть – от тоді вже все»
/Л.В. Костенко/.
P.S. Нема сокровення без одкровення,
І одкровення без сокровення – нема…
***
«В информационной войне всегда проигрывает говорящий правду. Он ограничен правдой, а лжец может нести что угодно» /Роберт Шекли/.
P.S. Да. Ибо: истина одна, а у глупоты пределов – нету. Но. Все победы глупоты в конечном счете: Пирровы…
***
«Плуг более почетен, чем те плоды, которые он доставляет».
!!! У К. Маркса парафраз: Об обществе можно судить как по тому, что производят, так и, – главное, – чем производят.
***
Культурная амбивалентность – это именно принцип.
И: именно философский принцип. Т.е. все-об-щий. В культуре (в актуальной, – снятой, – либо потенциальной форме: вся субстанция).
Так вот мы о культурной амбивалентности в сфере жизни духа. Амбивалентны истина и не. Притом: и заблуждение и ложь – это амбивалентное свое-иное-себя не-истины лишь в предикатных (моральных оценках, эстетических измерениях, практических следствиях etс. характеристиках. Т.е. суть важно (именно в этом отношении) почему не истинно: Потому, что не могу, или потому, что не желаю. Результат мифа спонтанного. Либо такового – неспонтанного etc. Важно, что истина – и не. Аминь.
***
Что есмь действительный гуманизм, сущий в форме практической всеобщности?
Это: общество как всечеловек и человек – как всеобщество. Аминь.
***
Як у нас (і у них) узвичаєно нині розуміти та інтерпретувати соціальну роботу?
Як невідкладну, як швидку, як термінову соціальну допомогу, ширше – як соціальний захист всіх тих, хто в тому потребується. Як своєрідне МНС. До кого поспішає на допомогу соціальний працівник? До сіромахи, убогого, злиденного, зневаженого, такого, що вже випав, – або ж випадає, – із соціуму його, соціуму, – члена. До одного з тих (та, на жаль, прецінь не одного), про котрих у будь-якому підручнику з основ соціальної роботи сказано: «Типологія клієнтів соціальної роботи: безробіття, економічна залежність, бідність, безпритульність, втрата батьків або опікуна, дискримінація, недужість та недієздатність, підтримка мінімальної норми харчування, зменшення нерівності/невигідності умов, забезпечення соціальної злагоди і солідарності, фрустрація свідомості, кризова свідомість, маніакальна свідомість, психологічний розлад, маніакальні явища, фобія, проституція, бездітність, сексуальна дисгармонія, токсикоманія, депресія, домагання, згвалтування, п’янство та алкоголізм, суїцидна поведінка та ін.».
І, на превеликий жаль, цим «та ін.» ім’я: легіон. Бо ж, не нами і давно було сказано: «Всі щасливі сім’ї схожі одна на одну, кожна нещасна – нещасна по- своєму»...
Себто їх, таких людей, яким зле, яким важко та дуже важко, яким болить – без ліку.
…І мчать, і поспішають на допомогу соціальні працівники. І – закривають, або ж хоча б почасти прикривають біду чужу – своїми співчуттям, душею, тілом, знаннями, досвідом, вміннями, навичками, тими спромогами реальними (зазвичай – вельми скромними), що їх надає у розпорядження соціального працівника держава... Перед нами – типовий соціальний працівник. І – типова соціальна робота. Є біда. Потрібна допомога. Адреса? Починаємо рух...
І не завжди відає зазвичай такий соціальний працівник про те, що було достеменно відомо та зрозуміло ще древньому ескулапу Галену: «не буває: хворого органу, є хворий організм». А соціально зневажні – це, фактично, хворі. Соціально хворі. Тут з медициною – надзвичайно багато спільного
Отож, соціальна робота – це, фактично, соціальний захист. У безлічі його, захисту, модусів, видів та відтінків. Ось ще один витяг з того ж джерела мудрості, – укладачі свою справу знають, – із 3-томного підручника «Соціальна робота»:
«Види соціальної роботи: С. забезпечення, С. допомога, С. захист, С. підтримка, С. патронат, С. обслуговування, С. реабілітація, С. опіка, С. аналіз, С. оцінка, С. діагностика, С. проектування, С. гарантії та ін.».
Але захист – це, – завжди, – модус «доганяючого», себто завжди приреченого на поразку, бо пасивного та реактивного типу розвитку. Розвитку в режимі: «напад – захист», «стимул – реакція» еtс. Ініціатива, – завжди, – за «нападаючим», за напастю, за нападниками... Робота – це регламент, це інструкція, це матриця, кліше, зрештою – завжди «орудний відмінок». Це – деформоване соціальне відношення, оскільки – без зворотного зв’язку.
Соціальна діяльність – це вже вищий щабель, це, передусім – соціалізація. І її, – соціалізації, – осереддя: педагогіка. Соціальна педагогіка. Освіта, що виховує та виховання, яке освічує. Саме там, в соціалізації (в продукуванні людини, людей, людства) відбувається взаємопродукування, та, якщо так можна сказати – «взаємоспоживання» кожного, багатьох і всіх.
Але соціальна діяльність, при всій її універсальності є аксіологічно синкретичною, є ціннісно «сліпою»; вона може бути і гуманістичною, і антигуманістичною. А в цих «полюсах» – і псевдогуманістичною, і субгуманістичною, і квазігуманістичною. І – безкінечно модифікованою та багатоваріантною у вказаних межах. Наразі, від діяльності можна йти двома, – ціннісно контроверзними, – шляхами, векторами, напрямками: у напрямку соціальної творчості і у напрямку соціального звиття.
Власне соціальна творчість – це і с необхідний, зрілий, на наукових засадах (у всіх відношеннях) базований висхідний, прогресивний поступ розвитку людини (особистості), людей (колективів, співтовариств), людства (суспільства, соціуму) в цілому. Тут зліквідовані щонайменші детермінанти та умови для появи та відтворення відчуження в будь-яких його формах та модусах.
Щезає, а сказати б філософськи вишуканіше: соціальна робота у повному обсязі знімається у соціальній творчості.
Щезає, стає історичним (передісторичним) атавізмом, анахронізмом та рудиментом, – оскільки об’єктивно відсутні підстави для виникнення, існування та відтворення напасті та її суб’єктів, – в умовах, коли індивідуальне, колективне та суспільне життя являє собою, – у формі практичної всезагальності, – прикладне втілення науки як основної та безпосередньої продуктивної сили. Науки, осереддям та основним принципом якої є принцип дійсного гуманізму.
***
«Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви»
/Л.В. Костенко/.