И как теперь тебя забыть?
Душа до края добрела.
Хмельной отравы мне испить,
такой я раньше не пила
Такой пронзительной печали,
неутолимой жажды той,
такого сполоха* в молчаньи,
сияния над головой
Такого звездного сонета,
сквозь пропасть уходящих лет!..
Возможно, не стихи все это,
а брошенный тебе букет
* - тревожный звон, набат
(Вольный перевод с украинского языка)
Оригинал стихотворения:
Лiна Костенко
І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі.