С украинского http://stihi.ru/2021/11/04/6304
И когда дни черны – точно ночи: глухи, тесны,
И снести – ни наверх и ни вниз – чувств не в силах,
«Ты ведь старшая дочь, – говорит мне отец во сне, –
Нет опоры – за землю держись, милая».
И покажется вдруг - не бывать уж весне,
Раз могилой снегов белый свет тут накрыло,
«Ещё сад расцветёт, – шепчет мамочка мне во сне, –
Нет корней – так за крону держись, милая».
Поплывёшь – иль утонешь? – в слёз печальном челне,
И ветрила подхватят твой вздох (а то, может, и крылья),
«Ты теперь не одна, – скажет тихо Господь во сне, –
Раз родителей нет, ты за деток держись, милая».
***
тримайся...
І коли чорні дні – наче ночі: глухі, тісні,
І знести – ані вгору, ні вниз – почуттів несила,
«Ти найстарша тепер, – каже тихо татусь у сні, –
Як немає опори – тримайся за землю, мила».
І коли видається – не бути уже весні,
Бо могилою ковдри увесь білий світ накрило,
«Ще розквітне твій сад, – тихо каже матуся в сні, –
Як немає коріння – тримайся за крону, мила».
І пливеш – а чи тонеш? – у сліз золотім човні,
Та підхоплюють подих вітрила ( а може, крила),
«Ти тепер не сама, – тихо каже Господь у сні, –
Як немає батьків, то тримайся за діток, мила.
© Copyright: Ганна Осадко, 2021
Свидетельство о публикации №121110406304