Казка
Цю історію розповідав вітер заквітчаній червоними кетягами калині.
Вітер милувався калиною навесні, коли та вбиралася в білі шати,
співав їй ніжних пісень про синє небо, білі хмаринки, тепле сонечко.
Влітку перебирав візерунчасті листочки калини і лагідно здував з них
найменші порошинки, а осінніми вечорами розповідав різні історії,
яких знав безліч, щоби під час довгої зими вони снились калині і
та не сумувала. Вітер знав безліч цікавого...
Ліс горів уже кілька днів, а в небі не було навіть жодного
І вже нащад натяку на хмаринку, хоч малесеньку, аби трохи приборкати вогонь.
Сильний вітер миттєво перекидав вогонь від одного дерева до іншого.
Просякнуті смолою сосни плакали палаючими сльозами, то
краплинки смоли вогняними зірочками падали і запалювали сухі голки
та шишки, що утворювали легкозаймисту підстилку в сосняку.
Листопадні дерева загорялися трохи повільніше, але і їхні листочки
висихали, зморщувалися і спалахували неначе папір.
Вночі вітер вщухав і вогонь призупинявся, та вже вдень пожежа
ширилась далі і далі...
Мешканці лісу - птахи і звірі чимдуж втікали від їдкого диму та
вогню.
Поблизу болота дерева не росли, лише де-інде зеленіло кілька
кущиків. В одному з них мала пташина звила гніздечко.
2 Пташенята вже вбилися в пір’ячко і з дня на день мали б
стати на крило, але не встигли...
Вогонь невблаганно наближався, пташенята боялися, безугаву
лементували, допоки не втрутилась мама:
«Ви боїтеся і я боюся, та ось ми разом, ходіть до мене,-
і сховала малечу під крила.
Будемо тихо сидіти, милості в Бога просити, нехай це
лихо нас обмине», - ніжно заспокоювала діточок.
Вранці пташенята весело защебетали:
«Мамо! Мамо! Дивись який чудовий ранок! Вітер змінився,
в інший бік дує! Ми врятовані! Що будемо робити?»
«Богу дякувати та пісню хвали Йому співати за новий
день, за росу та сонечко».
Веселі пташині переливи дзвінко і легко линули в небо, прославляючи
Творця за те, що бачили схід сонця і новий ранок.
Вогонь пройшов стороною, залишивши невеличкий зелений острівець
на болоті та навколо нього.
Через кілька днів потужна дощова злива приборкала вогонь,
пожежа втратила силу, але встигла наробити непоправної шкоди.
А тим часом лісові біженці обживались на нових територіях.
3 Місцеві не проганяли їх, бо інстинкти підказували, що
стихійне лихо краще переживати разом і в мирі.
Одного ранку ворона з совою обговорювали останні новини:
хто куди полетів, хто і звідки прилетів, хто не долетів та скільки
шкоди наробила пожежа, скільки лісу знищила!
Поблизу на дереві дятел на дереві займався своєю звичайною
лікувальною справою: тук та тук, тук та тук.
Птахам же вчувалося: « Так, так, так!» « Бач і він так думає!» -
звернулась до сусідки сова. « Лісу потрібна допомога!» - голосно
каркнула ворона.
А дятел своєї: « Тук, тук, тук !» - чи може - «Так, так, так!»
« Що ж робити ?» - клопоталась сова.
« Може зберімося всім лісовим товариством та порадимось?» -
запропонувала ворона.
« Так, так, так!» - погодився і дятел.
« Але як всіх оповістити і зібрати?» - бідкалась невгамовна чорнокрила.
« Не клопочіться, друзі, - заспокоїв дятел, - зараз викличу сороку, а вона
разом з подругами оповістять всіх».
« Як ти це зробиш?» - одночасно здивувались подружки .
«Та елементарно, ось слухайте» - і почав дятел стукати по дереву то
частіше, то повільніше: « Тук, тук, тук. Тук ...тук...тук...тук. Тук, тук».
4 Кілька разів повторював дятел цей незвичайний виклик для
сороки і невдовзі затріскотіли поруч не одна, а три сороки, бо всі
вони почули виклик дятла.
« Що особливе трапилось? Чому такий терміновий виклик?» - закидали
дятла питаннями схвильовані білобокі.
Не зволікаючи, птахи розповіли про все, що надумали і почали радитись, як зібрати лісове товариство.
«Що за питання? Розносити новини - це наше улюблене
заняття», - заторохтіли сороки.
І ось вже полетіли сороки в різні боки, над лісом летять, новину
кричать: «Збирайтеся птахи й звірі на великі збори! Через тиждень
пришліть старших та найстарших від кожного виду на галявину до
старого дубу».
Зібралися представники від кожного виду на галявині та такий гамір здійняли, що дятел ледве всіх вгамував. Запала тиша і сова мовила:
«Шановне товариство! Ми живемо в цьому лісі, він нас годує, тут зростають наші діти. Всі бачили, скільки лісу вигорціло і як пожежа понівечіла наш дім, бо ліс - це наш дім. Як ви
5
гадаєте, чи зможемо ми допомогти лісові залікувати оті чорні рани?»
Кілька хвилин стояла така тиша, що чутно було шелест листу, а потім
заговорили всі враз: і птахи, і звірі. Здійнявся неймовірний гамір, ніхто
не звертав уваги на постукування дятла, бо його просто ніхто не чув.
Тоді лось підняв голову і голосно затрубив, коли всі вгамувались
ворона чемно вклонилась: «Дякую, поважний лосю, що зупинив цю
ярмарку галасу. Бачу, що кожному з вас є що сказати, тому, щоб
усіх почути, будемо говорити по черзі».
Першою почала сойка: «Якщо не пасти вітер, то можна багато
чого зробити. Щоосені ми, сойки, кладемо в сховок спілі жолоді,
щоби взимку не голодувати, але коли сховок долежить до весни, тоді проростають дубочки. Тож наш рід береться дубочки насаджувати».
Щойно сойка вмовкла, хрюкнув міцний кабан: « Ми також гарно розуміємось на жолудях і можемо збирати їх в маленькі кошички».
« А ми піднесемо ці кошички сойкам, щоб вони швидше впорались», -
6
підхопили зайці. « Гарні ідеї!» - схвалила сойка пропозиції кабана та зайця.
Білочки і собі заметушились: «Ми насадимо горішник!»
«Горобина – це наші улюблені ласощі і ми принесемо спілих ягід.
Нехай нам, снігурам, родить і ліс прикрашає», - загомоніли
червоногруді.
Кілька синичок, що до цього тихо переглядались, весело
защебетали: «Через два тижні дозріє насіння липи, якщо вкинути його в землю, то з часом виростуть липки. Липа така запашна, коли вкривається цвітом, та ще й для диких бджіл – це джерело меду. Думаю, що в нашому лісі виростуть липки!»
Косулі згадали про калиновий гайок біля струмочку. Весною кущі
вкривались білим цвітом, а восени червоніли кетягами ягід. А як там
солов’ї співали!
Сороки неначе саме цього й чекали : «Принесемо спілої
калини, бо нам дуже подобаються солов'їні співи. Розкидаємо
ягідки по берегу струмочку і будемо сподіватись, що виросте чудовий калиновий гай, може і соловейки туди прилетять».
7
Дикі голуби зголосилися зібрати насіння клена і розсіяти
на згарищі. А горобці що ж? Навіть ці маленькі сіренькі непримітні
пташки не хотіли залишатись осторонь і вирішили разом з голубами
взятися до роботи. Ніхто й не заперечував!
Де гуртом орють та сіють, там сам Бог родить!
« Я наколю насіння з шишок сосен та ялин, треба щоб хтось їх
розсіяв», - застукотів дятел.
«Зробимо, зробимо!» - одностайно зголосилися щиглі та синички.
«Так! Так! Так!» - погодився дятел.
Але щиглики на цьому не зупинились, вони любили селитися в ярах
і хотіли, щоб там росла шипшина. Отож вони взялися засіяти яри
насінням шипшини. Щиглики сподівались, що виростуть гарні кущі.
Ворона схвально каркнула, та ще й додала заклопотано:
«Все це дуже добре, друзі, але є проблема - миші. Взимку вони
будуть голодні, бо літня пожежа не дозволила їм зібрати достатньо
запасів, тому жолуді, горіхи та інше насіння, треба від них
8
вберегти»
« Це для нас робота! Це для нас робота! Ми і добре діло
зробимо і голодні взимку не будемо !» - обізвалися лисички-сестрички.
Кожен рід з великим задоволенням приєднувався до загального
плану відновлення лісу, бо всі бралися за посильну і притаманну
їм працю. Тільки зайці сумували, бо в усіх робота як робота, а вони будуть лише кошики підносити. « За що би ще взятись? - сушили
мізки сіровухі. - Треба щось придумати...» На збори вони прибігли втрьох, тож порадившись, вирішили: « Будемо охороняти від вовків
тих, що ліс відновлюватимуть».
Ось саме про це голосно й повідомили всім.
Через мить вибухнув такий гучний регіт, що навіть голки з сосен
посипались, бо всі знали про заячу хоробрість.
« Чого смієтесь? Ми рушницею озброїмось», - наполягали ті,
коли сміх трохи вщух.
«Де ж ви рушницю візьмете? На дубі вони не ростуть», -
продовжували з них кепкувати.
9
«Дістанемо, ну можливо хоч одну рушницю в мисливців
поцупимо, коли ті задрімають біля ватри і залишать зброю
без нагляду», - ніяковіли і вигадували різні нісенітнеці зайці.
« Так вам що з рушниці, що з палки стріляти -- результат
однаковий: від страху світ-за очі втечете», - дошкуляли довгохвості сороки.
Ворона слухала, слухала теревені, а потім так голосно каркнула, що
враз всі кпини вщухли.
« Охорона потрібна - це слушна думка, але мисливців кривдити не будем, обійдемось без рушниці, бо навіть вовк втече від наших
гострих дзьобів, коли ми всією зграєю накинемось. І гуси вола з
ніг звалять, якщо їх багато! Ось так!
Сповіщати про наближення ворога можуть сороки, бо кричать вони
нівроку. Нам також потрібна допомога, тож якщо сороки згодні, запросіть, будь ласка, птаство з навколишніх сіл».
«Згодні, згодні! – загомоніли сороки - Ось рідню повідомим, та й за діло разом иізьмемос».
10
Раділи білобокі, що їм доручили таку відповідальну роботу, тим паче, що розносити новини - це їх улюблена справа!
Сова уважно всіх слухала, а потім і собі взяла слово:
«Шановне товариство! Варті великої поваги ті плани, які ми
бажаємо втілити, щоб відновити ліс. Розпорядниками робіт у цій
справі могли б стати ворони, бо в них гарний зір і сильний голос.
Їм не важко буде скеровувати птахів на ще не засіяні ділянки».
« Кар! Кар! Кар! Ми згодні! Залюбки охоронятимемо і
розпоряджатимемось!»
Сова ж продовжила: « Роботи треба починати з обох боків згарища.
Хочу також звернутися до зайців та косуль, які полюбляють ласувати
молодими пагінцями та гілочками. На цій території так робити не можна, ліс росте довго, деревця повинні піднятись. Передайте
настанову вашим родинам і навчайте молодь з року в рік.
Якщо біля боліт та озер увіткнути в землю по кілька
гілочок верби, то з часом чудові дерева виростуть. Чи не взялись би за
11
цю справу зайці та косулі?»
Нарешті! Нарешті зайці дочекались на серйозне завдання та ще
й разом з косулями! Вони були в захваті.
Сова тим часом продовжувала: «Ми, сови, разом з лисицями
подбаємо про мишей».
Чижі сиділи мовчки, нарешті сумно подали голос: « Те, що
ви задумали - грандіозно, але ми бачили, скільки зусиль витрачають
люди в своїх садах і на огородах: перш ніж посадити щось, завжди скопають, щоб земелька стале неначе пух, потім саджають, поливають,
кілька разів прополюють, удобрюють, знищують шкідників. Ви вкинете
насіння, жолуді, горіхи в землю, а хто все інше робитиме?»
« Так, так, так, - озвався дятел. - Не заморочуйтесь, чижики.
Давайте зробимо свою справу, а Бог зробить свою. Він і сонечком
зігріє, і дощиком поллє, в спеку вітерцем обвіє, а взимку від лютих
морозів сніжком укриє!»
І довгодзьобий лісовий хірург таки мав рацію, що тут скажеш?
12
Сова продовжила: «Будемо, отже, сумлінно виконувати те,
на що добровільно погодились, а хто ще не визначився, чим би міг
зайнятись, нехай визначається. Роботи всім вистачить, осінь не надто
довга, тож і розпочинати треба якнайшвидше,» - підбила підсумок сова.
Старий вовк, ватажок зграї, також прибіг на заклик сороки. Близько
до галявини не підходив, знайшов таке місце, звідки бачив і чув, але
його не помічали та навіть і запаху його не чули, бо легенький
вітерець дув до вовка.
Ушніпився за дідом – вовком улюблений наймолодший онук.
Дід покладав на ньюго великі надії, тому й дозволив прийти з ним
та наказав тому тихесенько сидіти й уважно за всім спостерігати.
Однак молодий вовк вгледів на галявині трьох зайців, і зацебеніла струмочком слина з його пащі. Тож не міг втриматись і повільно та
тихесенько відповз від діда, обережненько почав наближатися до
наміченої цілі. Дід не зупиняв, бо знав, що непослух сам себе покарає.
Та хто від сорок сховається? Почувши сорочий галас, лось
13
повів головою, побачив вовка і поки той гіпнотично поїдав зайців очима, неквапно ступив крок – другий і таким копняком привітався з
ним, що навіть у діда-вовка, який спостерігав здалеку, в очах потемніло.
Летів вовчик шкереберть, сторчма гепнувся в кущі носом на одного з їжаків, що прибули на заклик сороки.
« От халепа, там лось припечатав, а тут їжак голками ніс
проткнув», - завив вовчик від болю та досади. Підібгав, неборака,
хвоста та й потюпав додому. Він не знав, що на нього там чекає!
Незворушно спостерігав вожак зі своєї схованки, навіть не побіг
рятувати онука, бо знав, що то для малого добра наука!
Все чув досвідчений вовк – і як малі слабкі пташки одна з
поперед одної знаходили собі заняття, і що зголосилися робити білки,
кабани, зайці та косулі. А що ж вовки?
« Ми сильні, загроза для всього лісу, але неначе останні нікчеми залишаємось осторонь від такої важливої справи, - сумував вовк. –
14
Прикро! Прикро!» Чув вовк і зайця-хвалька, і на слова ворони про
міцні дзьоби звернув увагу, але думки його пливли в незрозумілому
напрямі. Йому зовсім не хотілося показувати свою жорстокість,
силу, спритність...
Нарешті старий зрозумів, чим можуть послужитися його родичі
у цій справі: не з'являтися до самої зими на вигорілій ділянці та й
поблизу неї, до тих пір, поки лісові мешканці будуть лікувати
вигорілу ділянку лісу, бо коли вже самі нічого не вштепні зробити, то
хоча б не будемо іншим заважати.
Так вирішив ватажок, хоча з великої вовчої пихатості зібранню
нічого не повідомив, але жоден вовк не підходив до згорілої ділянки,
не бачили їх сороки і поблизу.
Навіть маленькі їжачки, після спроби вовка напасти, згадали про
свої голки і вирішили принести на згарище грушок та яблук.
15
Може й виростуть деревця! Але як долучити до справи
своїх родичів? Рідня далеко, їжачки рухаються повільно, що робити,
вони не знали. Тихо перемовлялись, але сороки почули і запропонували
свою допомогу. Ось такі вони – сороки: турботливі щебетухи!
Збори закінчились, птахи розлетілись, звірі розбіглись, а вже
через кілька днів люди дивувались зграям горобців та голубів, що
летіли до чорного лісу.
Допомагаючи один одному, і слабкі, і сильні, і птахи, і
звірі взялися за відновлення лісу, бо всяке діло хоче, щоб коло нього
панькались.
Кожен виконував свій маленький шматочок роботи, а всі разом
зробили неймовірне: відновили ліс.
Як і говорив дятел, птахи і звірі злагоджено зробили свою
16
роботу, а Бог виростив ліс!
І вже нащадки тих, що були присутні на незвичайних зборах,
розповідали історії про те, як на лісовому згарищі знову піднялись
і клени, і дубки, і сосни, і липки, і багато інших дерев,
кущів, та ще й чудовий калиновий гайок біля лісового струмочку.