Мій тато водій маршрутки,
на днях йшов дощик,так ось,
маленьку валізу і парасольку
забув у кутку на сидінні хтось.
В валізі знайшли ми потерте фото,
а з нього дивилася жінка в літах,
і щось неймовірне і тепле
було в ії добрих очах.
Ні паспорта,ні яких документів,
де прізвище можна впізнать,
а погляд у жінки
до болю знайомий,
та батько не може згадать.
Прокинулась вранці від шуму,
на кріслі мій тато сидить
на столику поруч купа фотокарток,
й мені подивиться кортить.
Взяв в руки він
фото першого класу,
на ньому дівчатка і хлопчаки,
а в центрі там вчителька.
-Це ж Олена Петрівна,
нарешті,згадалось мені!
Схопивши валізу і парасольку,
торт,квіти купивши,
біжим до метро
на стару адресу Олени Петрівни,
а може вона не живе там давно?
Натиснута кнопка дзвінка,хвилювання,
повільнії кроки й поворот ключа,
стоїть на порозі Олена Петрівна -
старенька і гарна з добром в очах!
(купа-удар.на а)