А ти прийняв мене,
Як батько заблудле дитя додому,
І ніжно поклав мені
Свою сильну долоню на голову
І з цієї, звиклої до шаблі правиці,
Любов крізь століття
Живильним дощем
Щедро на мене лиється.
І я впаду на сильні груди твої
Прив'ялою квіткою,
Притулюся до шершавої щоки
І наповнюсь силою.
Обійму тебе вдячно,
І, стріпнувши крилами,
Розчешу левам твоїм
Скам'янілі від часу гриви,
Розчешу крони дерев,
І дощем вмию площі і сквери...
Я занурюсь в легенди твої
Заглянувши у брами та двері.
Я повернусь до тебе. Завжди !
Бо ти у крОві моїй і в жилах;
Я ж дитя твоє блудне... Загублене
На Високого Замку схилах ...