Якось ввечері баба сиділа
І під ніс собі щось гомоніла:
Очі закрила,в стелю дивилася
Потім від сміху покотилась.
Дід,злякавшись,зиркнув на дружину,-
«Шли новини в ту саму хвилину»-
Що це з бабою моєю стало?
Зовсім з розуму злетіла в старість!
Кожну ніч щось нове виробляє,
Від її причуд життя немає.
Розум баби полонили казки,
Їх готовилась придать огласку.
Та і діда в думках зачепити,
Щоб на те її благословити.
Враз під ранок зірки зрахувала
І від них із кожної щось дiзналася.
Десь і місяць став тому підмогою,-
Бабі він показав дорогу…
На ніч часто думалось бабусі,
Що летить сама,як в небі гуси…
А крила в неї як у літака.
Хоча не завжди злітала пока,
А селища,як птахів десяти,
Щоб досягти потрібної висоти.