Постучится, нечаянно, детство, в твой московский рассвет белоночный,
уводя по росистым тропинкам, туда где черешня цветет и поют соловьи,
где кислинка ежевики, на мгновение, терпкостью трогает вкус, но не отпускает...
Детство бегает, среди трав и цветов, маня в воспоминания, на мгновение...
Я слышу тебя, моя родимая земля...
Недалечко, недалечко, де черешневий садок,
звили ластівки гніздечко- там духмяний холодок...
Памятаю ту стежину, що веде в садок, між меж
і, квітучу горобину, і ожини смаки теж...
Залишилось там кохання, і дитинства оксамит,
і черешневі світання, що звертаються на мить...
Не забути, не забути, ту колиску з шовка трав,
і пісні про красну руту, соловейко що співав,
І веселі коломийки, у віночку різних барв,
і прозорії перлинки - літа вишуканий скарб.