Моя маленька, нічний потяг Київ-Одеса повертає мене до тебе. Столиця передає тобі ніжний привіт: сліди на моїх зап'ястках, пульсування у скронях і ярмаркові різдвяні вогні за роговицею зіниць. Я ламаю голову над тим, як поєднати мої думки у якийсь логічний і цілісний текст, але це не те, чим треба займатися, поки я їду до тебе. Мені так тепло і спокійно, мені так затишно від того, що я чую у слухавці твій голос, твій сміх, відчуваю твоє очікування. Я згадую, як ти мені наспівувала пісні і скільки всього ти боїшся сказати вголос. Я без претензій, не хвилюйся, просто потяг, ніч і хочеться подумати. Можливо, ти не знаєш, але ти навіть не покидала мене. Кожного дня на кожній київській вулиці ти була зі мною, у моїх думках, у моїх спогадах про тебе. Скажеш, що дуже солодко і приторно, але це дійсно так, маленька, і я тобі забороняю не вірити мені.
А зараз мене повільно заколисує потяг, я ніби пливу на м'яких хвилях; це час, коли оголюється підсвідомість і назовні виходить усе, що довго тліло всередині і мовчало. Темрява за вікном розповзається, як кола по воді, думки стають шовковою матерією, і таке відчуття, ніби нема ані кінця, ані болю, ані смерті. І не треба міцних напоїв, щоб відчути себе легким, невагомим, відірваним від землі. Це момент, коли розбираєш себе на частинки, деталі, механізми, хімічні елементи, коли свідомість починає існувати і функціонувати окремо від фізичного тіла, коли стають чіткими і зрозумілими відповіді на найскладніші питання. Світова ентропія і хаос більше не зачіпають, стає непотрібною броня, аби захиститися від ворожого світу, ти всесильний уявляти і керувати подіями навіть на відстані. І ось я зараз ясно і чітко бачу, як ми з тобою разом стоїмо під вечірніми ліхтарями, твоє серце б'ється в одному ритмі з моїм, твої гарячі долоні міцно стиснені у моїх, місто лагідно огортає нас теплими густими сутінками і нема нічого, що могло б змінити наше "ми". Така ніжна і зворушлива, ти стоїш переді мною, в твоєму погляді стільки вогню, емоцій, шаленства, надії, оголених почуттів і відвертості. Моя свідомість малює так багато картин, пов'язаних із тобою, і це лише одна з них. Маленька, ти так часто вигадуєш якусь дурню, часто сумніваєшся і губишся у своїх вчинках, ти така нерішуча і наївна у своїх мріях, але повір: зі мною ти станеш іншою, ти захочеш щось змінити. Я відкрию у тобі все те, що не спромоглися відкрити інші. Я розділю твій світ на "до" і "після".
Віриш, мені так цікаво спостерігати, як повільно і обережно виплітається тонке мереживо наших стосунків, як долаються відстані і дистанції, як нас вимиває і вичищає зсередини від усього того сміття, що лишили по собі зайві, непотрібні і вже чужі люди з минулого, як ми позбуваємось недовіри, страхів і внутрішніх монстрів, як наша духовна сутність доповнюється елементами, яких не вистачало, як складаються пазли, як народжуються мрії, як з`являються спільні таємниці та жарти, як ми вписуємо один одного у власні життєві системи коодинат, як робимо свідомий вибір і розставляємо пріоритети, як наші серця зростаються у одну велику гарячу пульсуючу єдність. І таке враження, що усе те, що ми стільки років ми у собі виховували, для чого себе вишколювали, вдосконалювали, що всі наші помилки, душевні злами, шрами і втрати, гіркі розчарування, внаслідок яких ми стали такими, як ми є, - то все було заради того моменту, коли ми нарешті зустрінемо один одного. Коли наші якості, світоглядова позиція, цінності і пріоритети, якісь ексклюзивні, лише нам властиві риси, таланти та фішки стануть чиєюсь життєвою необхідністю. Маленька, мені потрібна вся ти. І з усім тим, що я перерахував. Я приїду до тебе, подивлюсь у твої очі і побачу, що це взаємно. Тому чекай, я вже скоро буду.
2016