Наше село розташоване у Волноваському районі Донецької області.Цікаве воно тим,що має аж сім ставів.
Чудова природа навколо них:іви схилились гіллям,немов дівчата з розплетеними косами,дивляться у воду;зелені соковиті трави,в яких пасуться корівки;різнокольорові духм'яні квіти.Село наше зветься Рибинське,бо де є водичка,там водиться і рибка.
Чому так багато ставів у нашому селі?У відповідь на це запитання існує така легенда:
"Ще у сиву давнину жила одна сім'я.Батько цієї родини дуже хотів собі сина-помічника ,важко було обробляти самому землю,носити воду з балки,з маленького струмку.Але весь час народжувались тільки доньки.Так і згасла надія батька,коли останьою восьмою народилася знов дівчинка,а дружина померла при важких пологах.
Доньки підростали.Всі гарні,працьовиті,а менша Дзвенислава - красуня,очей не відвести!Струнка,як тополя,із золотим,як зрілий пшеничний колос волоссям і блакитними,як ранкове небо очима.Голос дівчини ,коли вона співала дзвенів,як джерельце з срібною водою.Ще Дзвенислава любила ходити на самоті по квітучим полям,слухати спів птахів,бавитись з вітром,бігаючи на перегонки.
Батькове кохання було однаковим до всіх доньок,але найменшу любив він якось по-особливому.
Їхав тими містами молодий заможний торговець Ярема,а з ним ціла свита чоловіків в багатому вбранні на породистих конях,в кишенях із сріблом та золотом.Але одна біда спіткала їх - в них зовсім скінчилася вода в дорозі.Молодий засмучений торговець навіть захворів.Хлопцям довелося зупинитися в різних родинах,а вродливий Ярема потрапив саме у сім'ю з восьма доньками.
Всі вони гарно доглядали за хворим парубком:лікували отварами з корисних трав, готували смачну їжу,прали,вишивали йому сорочки.Кохання сестер до хлопця міцніло день за днем,але тільки Дзвенислава була в думках і мріях Яреми.Часами молоді гуляли у полях,збирали ніжні квіти,робили один одному вінки,а найбільш всього парубку подобалось слухати Дзвениславу.Коли вона співала,навіть пташки починали підспівувати,трави,квіти,дерева колихатись в такт.Пара закохалася один в одного до нестями.
Заздрість сестер змусила замислити недобре.Далеко від хутору жила відьма,вона й дала сестрам гердан з сьома вплетеними намистинами.
-Подаруйте його сестрі,нехай носить,не довгим буде її час...
Дзвенислава зраділа подарунку,наділа гердан на вишиту вночі сорочку і пішла погуляти у поле.Раптом подув сильний вітер,небо затягнуло чорними важкими хмарами,сильна злива накрила землю.Дівчина почала задихатися,вона хотіла кричати,але не могла вимовити і слова.Відчувши серцем недобре Ярема побіг у поле.Дощ лив стіною,вітер збивав з ніг.Та ось і бездихана наречена у траві - гердан вогнем полихав на її шиї.Хлопець швидко зірвав прикрасу,сім намистин покотилося далеко по полю,а де зупинялися,з'являлися стави - це злі заздрісні сестри стали їми.
Довго ще Ярема тримав в обіймах свою наречену,кричав,благав прокинутися,та дарма!Серце хлопця розірвалося від жалю і болю,а на місті де сидів парубок з'явився величезний камінь.Дзвенислава перетворилася на сіру качечку і полетіла високо над ставами.Так і по цей час буває прилетить вона,плаває по воді і жалібно крякає,мабуть,зве свого коханого та жаліє сивого старого батька,що залишився колись на самоті."