Через два тижнi пiсля народження дитини я прийшла в дитячу полiклiнiку, щоб поставили її на облik.
Привiталась.
- Хлопчик чи дiвчинка?- запитала лiкарка.
- Дiвчинка,- вiдповiдаю.
- Ну, тодi: Або Оксанка, або Оленка!
- Оленка!,- дивуюсь я. Як Ви здогадались?
-А в мене на облiку шiстдесят дiточок дошкiльного вiку, тридцать хлопчикiв i тридцать дiвчаток. I всi хлопчики - або Сергiйко, або Андрiйко. А всi дiвчатка- або Оленка, або Оксанка- i жодного iншого iменi!
Отакої!
Я так ретельно вибирала iм'я!
Щоб було гарне, щоб було українське, щоб була гармонiя з прiзвищем та по-батьковi, щоб не часто зустрiчалось! Щоб легко трансформувалось на росiйську...
Саме Оленку менi досi не траплялось зустрiти. Серед школярок, студенток, а потiм i колег по роботi було: три Раїcи, чотири Женi, п"ять Людочок, двi Сталiнки, десяток Свiтлан ( так звали дочку Сталiна, iм"я було дуже поширене), були Нiни, Марусi, Катрусi, одна Ася, одна Майя.,..Оленок нема! А тут вiдразу стiльки!
Якесь диво!
Засилля однакових iмен!
Зараз, через багато рокiв, в моєму оточеннi по п"ять Оленок на кожнiй вулицi у вiцi дочки!
Здається, що не сама людина вибирає iм"я,а це робить якась загальна суспiльна людська пам"ять! Вибiр iменi пiдкорюється тим самим законам, за якими однi слова вживаются напротязi вiкiв, потiм щезають предмети та з ними їх назви.
Наприклад, де тепер: вiл, стодола, млин, клямка, ночви, прялка, рубанок ( не той рубанок, яким стругають, а той, яким бiлизну " гладили" пicля прання, каганець, а навiть: пiч, ставок, та багато iнших назв предметiв, яких не бачило сучасне мiське поколiння? З"явились новi предмети, новi назви, часто не нашi. Новi iмена...
А iншим разом защемить душа за старим українським рiдним словом! За Шевченкiвським вiршем, за садом вишневим бiля хати...