- Це жорстоко... Це так жорстоко йти від мене зараз... Залишся... - благально шепотів їй Данило на вухо, стискаючи в обіймах. Його гарячий подих обпікав її шию і змійкою пробігав по тілу, зникаючи десь там, внизу живота... Ще трохи, і вона не витримає і піддасться на його вмовляння.
Вона легенько чмокнула його в щоку і відповіла:
- Мушу йти.. Вже майже ніч... Не забувай, що я все ще одружена... І мушу вирішити це питання.... І тоді ми зможемо бути разом... Скільки захочемо ...
- Що означає "скільки захочемо "! - обурився Данило, - я тебе зараз закрию і нікуди не відпущу, принаймі, поки не пообіцяєш залишитися зі мною назавжди!
Десь всередині, в глибині сонячного сплетіння вибухнула бомба, наповнена блискітками, дзвіночками, веселковим світлом і теплом, і Лєра посміхнулася і подумала : "Боже, як мало мені потрібно для щастя... Вистарчає просто почуватися бажаною і потрібною... По справжньому..."
А вголос сказала :
; Даню, ну нам же-ж не по 16 років... Ми ж дорослі люди, і знаємо, що життя, часом, може так вибрикнути.... От як з нашою зустріччю....
- Наша зустріч була запрограмована Долею, а на її милість треба здаватися...
- Ну, от я і здалася...
Лєра закинула руки за шию Данилові і поцілувала його. Він потягнувся до неї, відповів на поцілунок і провів рукою по спині, зупинивши її на сідниці і притиснув до себе. Її тіло відчуло його тугу плоть і гаряча хвиля знову накрила Лєрочку з головою, закрутила її вихором, а в вухах зашуміло...
; Даню, дай... Ну... Зараз ти мене знову "заведеш"... і я таки залишуся... А не можу... Принаймі сьогодні... Мушу їхати. Розумієш ? В мене з обіду мобільний вимкнутий. Там мама моя напевне вже з розуму сходить! Напевне всіх знайомих вже обдзвонила, включно поліцію... Скоро в морґи почне телефонувати: я ж до тепер її маленька дівчинка, яка ніколи не затримувалася після роботи. Хіба з татком. Доречі, мушу ввімкнути телефон і хоч заспокоїти її.
...В телефоні було 16 пропущених дзвінків від Сергія і 3 голосові повідомлення.
Лєра включила перше. Полинув роздратований голос Сергія :
- Не знаю , де тебе носить і чому ти мені не відповідаєш, але в моєї мами стався серцевий напад. Її забрала швидка в лікарню. Я зараз там. Мама весь час промовляє твоє ім'я і хоче тебе бачити. Терміново.
Друге вже було спокійніше:
- Маму стабілізували. Все гаразд. Але вона хоче тебе бачити. Не знаю чому , але хоче про щось поговорити... І де тебе носить !
Третє вона вже не слухала. Поцілувала Данила в щоку і побігла до машини.
Дорога до лікарні була суцільним випробуванням - машини ледь рухалися, більше стояли , ніж їхали... Налаштувала радіо на хвилю дорожніх новин. Десь там, попереду сталася аварія і ніхто не знав скільки часу доведеться простояти в корку.
- Треба шукати іншу дорогу... Ну, що там мені нарадить "навігатор" ,- і вона ввела адресу лікарні.
Навігатор червоною стрілкою показав, що кількадесят метрів попереду є з'їзд на якусь другорядну дорогу, і ,добряче попетлявши по ній, вона врешті решт таки опиниться там, де треба.
- Ніколи не довіряла я цій високій технології , але треба колись починати, інакше доведеться стояти тут до ранку, - і вона, слухаючи вказівки металічного голосу , мужньо з'їхала з головної дороги в невідомість.
; ...Через 300м повернути направо і продовжувати їхати 1,5 км.... Через 100м повернути наліво.... Прямо... Направо... Прямо...
Лєра чемно слідкувала вказівкам металічного голосу, поки, за черговим поворотом фари не вихопили зчичайну земляну дорогу, що заглиблювалася в ліс.
- Заблудила ! От недарма ж я недовіряла всяким тим штучкам! Ну який сателітарний звязок може бути отут, посеред лісу!
Відключила навігатор і просто поїхала по дорозі .
- Десь я таки виїду ! Може до якогось будинку... А там... спитаю в господарів, як виїхати звідси...
Дорога була з ямами, машину хитало... Фари час від часу вихоплювали дерева , дорогу ... дерев'яну огорожу....
Якщо є огорожа, то десь недалеко є село...
Лєра з полегшенням зітхнула і поїхала жвавіше.
Села не було.... Дорога вперлася в невелику дерев'яну хатину з похиленими стінами, але в одному з вікон світилося світло.
Вийшовши з машини Лєра з надією постукала в двері.
Тиша...
Постукала ще раз, вже сильніше, і застигла в очікуванні.
За дверима почулися кроки, заскрипів ключ, двері відчинилися і на неї здивовано видивилася молода жінка з великою хускою на плечах ...
- Перепрошую за те, що так пізно турбую... Я... заблудила.... Не могли б ви мені підказати, як звідси виїхати в напрямку міста ?
Десь з глибини хатини почувся тихий старечий голос:
; Марічко, запроси людину до хати, не влишай ї так на дворі. Пригости горням взвару, най си спочине...
Коли Лєра зайшла до сіней, в неї по шкірі пішов мороз - вона впізнала ці сіни і той запах сушених трав... і оту мідну клямку на дерев'яних дверях..
З якимось незрозумілим благоговінням зайшла до кімнати.
На ліжку сиділа все та ж ворожка, що здавалася їй сном із минулого життя... Вона ще більше постаріла, схудла, зігнулася, але в очах світилися все те ж світло вселенської мудрості...
- Дітинко, то ти ? Я на тебе чекала ! Не бійся, то сама Доля тебе до мене привела.. Таки маю тобі ще щось сказати. Ходи сюди і дай ми руку...
Лєрочка несміливо подала старенькій свою дрижачу руку.
; Видиш, дітинко, я певно скоро юш маю гет іти.... Додому.... Але чула-м, жи перед смертю мала-м тебе ше зовидіти... Знаю, шо тобі було тяжко... Шо ти досць* ( багато) горя пережила... Але то ти відмучила не за себе... Але тепер то всьо ся скінчит.... І дадут ти то, шо найбільше хочеш... Але і заберут...
Бо так є.
Бо за всьо тре платити....
Будь сильна, дітинко....
Старенька поглянула на неї своїми мудрими, вицвівшими від віку очима і легенько стиснула їй руку... З руки пішло тепло і розлилося по всьому тілі. І так спокійно стало на душі....
; А до міста, то їдь далі тою дорогою, там потім є село, а за селом виїдеш до міста. Їдь просто і не звертай з дороги.
І не бійся... І пробач себе...
В якомусь пориві Лєра нахилилася і поцілувала суху маленьку руку бабусі, а та , поклавши другу руку їй на голову, благословила її...
Наче загіпнотизована, Лєра вийшла з хатини, сіла в машину і поїхала... Проїхала село, за ним побачила заасфальтовану дорогу до міста... Помалу чари розвіялися .
А ще за пів години вона була під лікарнею.
( далі буде )