Країна мила, Україно,
Все бачу я, як ти живеш:
Мов нерозумна та дитина
Ідеш, впадаєш, знов ідеш...
Поводирі твої пихаті,
Солодкомовні, головаті
До кривди прокладають шлях.
Немає ладу в рідній хаті –
Ані в думках, ані в серцях.
Пораду треба – до латина,
Щось купувати – у турчина;
І що тобі не лопочи –
Ніяк, сердешна, не збагнеш,
Що гнеш ти на чужинця спину,
То йдеш по колу, то повзеш.
Круки на дах поналетіли,
Загомоніли, намутили:
Ми, запевняють, солов’ї!
Я не кажу: «чиїсь», – мої
Думки, і ті перекрутили.
Портрет свій бачу на стіні,
Цвяхом простромлений у груди.
Зніміть, благаю, добрі люди,
Зніміть, бо боляче мені…