Неправда ! Відрікаються кохаючи !
Вишпортуючи гострі скалки з серця,
І змучившись від проливних дощів,
В яких ховають сліз своїх озерця
Знесилені від вічних " добре, розумію все... "
І від ночей, безсонних від чекання,
Від непотрібних рифм віршів,
Що з болем рвуться на світанні.
Звичайно ж , відрікаються, повір!
Щоб врятуватися від мук душевних,
Тобі добра бажають на словах...
І днів щасливих... безкінечних...
Звичайно ж , відрікаються... в словах
Сховавши крила, зломані від болю,
По краю бездни тінню мерехтять,
І щоб не впасти - загортаються у гордість...
Неправда ! Відрікаються, повір !
Зріднившись із самотністю, згасають...
І, щоби не скотитись у смішне,
З байдужістю яскраві миті забувають...
#моїпараболи