МИКОЛА РУДЕНКО
(Перевод с украинского)
У старого дуба
Дубрав тысячелетние дубы,
В живой броне закованная сила!
Скажите: вы вольны или рабы –
В чём ваша участь и душа, и символ?
Вопроса суть понятна и пряма –
В моей эпохе ложные обличья:
В какой-то твари спрятана тюрьма,
А внешне – масса шарма и величья.
Не обижайся, дуб... К тебе пришёл
Не для инспекций въедливых вертепа.
Я вижу на коре столетний шов
От молнии, что соскользнула с неба.
На той поляне, где сейчас живу,
Бывают, друг, ветров бумажных бури.
И рвёт на части душу – не траву –
Начальственных небес грозою хмурой.
О-о, те удары...
Сколько нас легло
Под молнией бумажной и суровой!
Крадётся меж столами, ходит зло,
Выискивая сильных и здоровых.
Следит, блюдёт всеядный «воронок»,
Смеётся анекдоту, не дослушав.
И сердце вынув, запертый замок
С ключом тюремным помещает в душу.
А я восстал... И отфутболил на...
И премии, и мёртвые газеты.
Я выбросил замки и ордена
В чиновничьи вонючие клозеты.
Мой дух не принимает той вины.
Лес под линейку – ложь, – вещает разум.
Вон сосны: бездуховны и стройны,
Как караульный у горы Тараса.
Я дуб, я не сосна! Меня толпа
Крутила в фас и профиль – Боже правый!
Умру иль поживу еще, столба
Вам из меня не сделать, костоправы.
Біля старого дуба
Тисячолітні велетні–дуби,
В живу броню закована могутність!
Скажіть мені, ви вільні, чи раби —
У чому ваша сила, ваша сутність?
Я вас питаю нині не дарма —
Моя епоха до підробок ласа:
В самій істоті схована тюрма,—
А зовні велич та дзвінка окраса.
Не ображайся, дубе… Я прийшов
Не для інспекцій — нам цього не треба.
Я бачу на корі столітній шов
Від блискавиці, що упала з неба.
На тій галявині, де я живу,
Бувають, друже, паперові бурі.
Гойдає вітер душі — не траву,—
З небес чиновних б’ють громи похмурі.
О–о, ті удари…
Скільки нас лягло
Від блискавиць казенно–паперових!
Поміж столів навшпиньки ходить зло,
Вишукуючи сильних та здорових,
Принюхується пильно до думок,
Збирав анекдоти й пересуди
І, серце вийнявши, важкий замок
З ключем в’язничним закладає в груди.
А я повстав… Зневаживши чини
Та премії, та неживі газети,
Я викинув замки і ордени
До їхнього чиновного кльозета.
Мій дух не вміє жити у ярмі.
Ліс під лінійку — кривда, не окраса.
Ген сосни до бездушності прямі,
Немов міліція біля Тараса.
Я дуб, а не сосна! Рука сліпа
Мене крутила й корчила без ліку.
Помру чи житиму, але стовпа
Із мене не змайструєте довіку.
14.02.1974.