МИКОЛА РУДЕНКО
(Перевод с украинского)
Океан
До дна окутан тайной голубою,
Как плед, откинув утренний туман,
В рассветной мгле предстал передо мною
Его высочество великий Океан.
Чужих светил коснувшись пеленою,
Он в небо бьёт, как будто в барабан.
И что б мы о себе не говорили,
Ударом волн – спесивых развенчал.
Какими малыми мы перед ним застыли!
Здесь мечет волны серые праща.
Не в нём ли эти звёзды сотворили
Ту плоть, где тлеет разума свеча?
Гремело в тучах. Будто громом биты,
Атланты покидали города.
Над храмами священной Атлантиды
Вздымалась в грозах мутная вода,
Столетней тайной по земле разлита.
Когда и почему пришла беда?
До дна насыщен солнцем от рожденья, –
Премудрость солнца до глубин вбери! –
Он призывает с радостью и рвеньем:
Приди ко мне, усвой, живи твори!
Он в человеке ищет друга, брата.
Людская поросль - младший океан.
Бывают те, кто могут только брать – и
Таких берёт небытия туман.
Не ждут суда и обретают злато
Лишь те, кто неподсуден за обман.
Океан
Увесь до дна повитий таїною,
Неначе ковдру, скинувши туман,
В ранковій млі постав переді мною
Його величність красень Океан.
Чужих світил черпнувши пеленою,
Він б'є у небо, наче в барабан.
І що б про себе ми не говорили,
Ударом хвиль він пиху розвінча.
Мов із пращі, метає сірі брили.
Все людство перед ним - як дитинча.
Хіба не в нім світила сотворили
Ту плоть, де сяє розуму свіча?
Стрясалися у хмарах небовиди,
Немов гриміла велетнів хода.
Над храмами старої Атлантиди
Ревіла в грозах здиблена вода.
Століття прокидались, мов сновиди:
Чому і як прийшла ота біда?..
Увесь до дна насичений промінням,
Що входить в мудру глибочінь згори,
Він закликає споконвічним вмінням:
Приходь до мене, і живи, й твори.
Вростай у береги цупким корінням,
Плодами, ніби зорями, гори.
В людині він собі шукає брата,
Бо людство - це молодший океан.
А хто із нього вміє тільки брати,
Того чекає небуття туман.
Не звідає ні осуду, ні страти
Лиш той, хто творить чесно, без оман.