МИКОЛА РУДЕНКО
(Перевод с украинского)
Из космоса
Серым небом серый день струит
Серый дождь по окнам. Где-то там
К нам корабль космический летит –
Но к каким причалам и портам?
Космонавт на Землю бросил взгляд,
материк далёкий узнаёт.
Как возможно, поглядев назад,
Будущее распознать твоё?..
Ни домов, ни улиц, ни дорог
Не заметно. Стелются поля.
Как бабусин шерстяной клубок,
По орбите катится земля.
Набирает Солнце ряд петель,
Нить в руке натруженной дрожит...
Где вы, люди? Снежная метель
Или солнце летнее палит?
Облака вязанья теребя,
Мир творит. Но видится с трудом.
Как же странно ощущать тебя
Маленьким таким, мой отчий дом!
Ты – как рукавичка, что лежит
Меж зерна космических стогов.
Как же просто ты обязан жить,
В сердце чистом сохранив любовь!..
Вдруг печаль мне душу обожжёт,
Серой тенью опадая ниц:
На земле под облаком, как гнёт, –
Паутина хищная границ.
Космос вечный – безграничен он!
Так зачем же люди громоздят
Те границы, сотни мегатонн
Загоняя в атомный заряд?..
Там – звезде скорее друг, чем враг,
Ты. Забыта межусобиц тьма.
Тут – за слово иль свободный шаг
Пуля в спину, лагерь иль тюрьма.
Загребают золото скупцы,
Снится кровь убийце поутру.
Тужатся диктаторы-глупцы
Доказать величие в миру.
Им, убогим, даже невдомёк –
Чужд границам Космос и эфир.
Дышит Логос, звёзд струит поток.
Здесь иль там мой настоящий мир?
Із космосу
Сіре небо сірої землі
За шибками нашими стоїть.
Десь летять космічні кораблі —
До яких причалів і століть?
Космонавт на Землю погляда,
Материк далекий впізнає.
Земле, хто твій поступ розгада
І майбутнє визначить твоє?
Ні дахів, ні вулиць, ні шибок
Не помітно на тобі здаля.
Як бабусин вовняний клубок,
По орбіті котиться земля.
І вібрує нитка у руці,
Котру Сонце стомлено трима…
Де ви, люди, мавпи, горобці?
Що там — літо зараз чи зима?
Хмари чи в’язання голубе
Пропливає над тремтінням віт?..
Як же дивно бачити тебе
Отаким маленьким, рідний світ!
Ти — мов рукавичка, що лежить
Між зернят на зорянім току.
Як же просто ми повинні жить,
Щирість в серці берегти яку!..
Раптом душу смуток обпече,
На обличчя ляже сіра тінь:
Унизу під хмарами іще
Є кордонів хижа павутинь.
Світе, світе!
Де в тобі кордон?..
То навіщо ж люди наплели
Тих дротів і сотні мегатонн
Загатили в атомні стволи?..
Тут, крім влади Сонця і зірок,
Ані меж, ні повелінь нема.
Там за слово чи за вільний крок—
Куля в спину, табір чи тюрма.
Загрібають золото скупі,
Сниться кров убивцям і катам.
Тужаться диктатори тупі
Власну велич виказать світам.
Їм, убогим, навіть невтямки,
Що не знає Космос жодних пут.
Дихають безмежністю зірки…
Де ти, справжній світе, — Там чи тут?..
3.ІІІ.1974