МИКОЛА РУДЕНКО
(Перевод с украинского)
Нейтрино
Я в могильную темень не сгину
В глинозёме кладбищенских практик.
Смерти нет – есть обычный нейтрино,
Что летит через толщу галактик.
И ныряя в межзвёздные реки,
Что струятся в едином просторе,
Он расскажет мирам:
– Человеком
Я несу в себе радость и горе.
Всех моих воплощений в работе,
Лиц и судеб земная цикличность –
Всё сольётся в космической ноте
В звёздном мире, как зёрнышко-личность.
Тучи пыльные – спин бегемотов
Жаром дышащих звёзд поголовье.
Ничего не мешает полёту –
Я лечу на свиданье с Любовью.
В лоне матери буду, и в муке
Роды примет другая планета.
Пусть готовятся женские руки
Мне пелёнки стелить в царстве этом.
Там пространство и время едины.
Человеческий сын вырастает.
И открыв в себе малый нейтрино,
Наконец-то себя он познает.
Нейтрино
Я в могильну пітьму не порину –
У глинозему цвинтарний клаптик.
Знаю: смерті нема –
Є нейтрино,
Що летить через товщу галактик.
Протинаючи сутність єдину,
Що вібрує між зорями туго,
Воно каже світам:
– Я - людина.
Я несу в собі радість і тугу.
Мого духу щоденну роботу,
Мого втілення тисячну спробу –
Все це згущено в зоряну ноту,
В променеве Зернятко-Особу.
Хмари пилу – як велетнів спини;
Жар галактик – мов бурхання креві.
Та ніщо мого лету, не спинить –
Поспішаю на поклик Любові.
У теплі, в материнському лоні,
Мене прийме далека планета —
Хай готують жіночі долоні
Пелюшкового царства тенета.
Син Людський, я ростиму нестримно.
Я світи і віки поєднаю.
І відкривши химерне нейтрино,
В нім нарешті себе упізнаю.
12.X.80. Мордовія