МИКОЛА РУДЕНКО
(Перевод с украинского)
Метафизическая поэма
(отрывок)
5. Форпост Света
Наслажденья такого
Вам, люди, не знать, как и веры!
Нужно это увидеть –
А там пусть берут и ведут
По дороге страданий,
Где есть издевательств без меры,
Где кровавым крестом
На Голгофе
Кончается кнут.
Космос стал моим домом:
Его насмотрелся я вволю.
Были чувство слиянья
И звёзд проливные дожди.
Кто способен теперь
Изломать закалённую волю,
Если знаю, что ждёт
Вечность Жизни меня впереди?
Но не это тревожит:
Пускай эгоисты и снобы
Ищут жизни бессмертной.
Поэму пишу не о том.
В каждой травке, звезде
Мои клетки колышутся, чтобы
Мог я всюду пролиться
Грибным благодатным дождём!
Птицей в небе, волной,
Что стучит в ритме сердца
О берег,
Солнцем, небом и тучей,
В которой скрывается гром,
И пшеницей в полях,
И плотвой, невеликой в размере –
Всё то атомы жизни,
Которые в теле моём.
И летели все мысли мои
Ко Всемирной Монаде.
Что же – «чёрные дыры» –
Ваш Бог?..
На земном алтаре
Вашей физики – нет
Ни гармоний, ни смысла, ни лада.
Даже в Лунах и в Солнце,
И в каждом зерне – по «дыре».
По теории «дыр»
Получается: в каждой пылинке,
В каждой крохе Вселенной –
Субстанция «чёрной дыры» ...
То поддержка и Дух,
И свидетельство Силы Нетленной.
Хор негаснущих звёзд –
То Монады Всемирной миры!
Иероглиф Природы,
Неверно прочитанный вами,
Вашей физики догма:
Биенье Вселенной и ритм –
Не вместить в теорему,
Числом и скупыми словами
Нашу мысль повести
Не пытайтесь по лезвию бритв.
А в глубинах Монады
Кончается физика вроде!
Там царит Мировая душа,
И Эйнштейны в момент
Из клокочущих недр,
Что живут герметично в Природе,
Вряд ли Мыслящей Плазмы
Для нас раздобудут контент.
Там – Субстанция,
Там
Подноготная Духа живого,
Изнутри развивается Космос –
Так видится мной.
Ни конца и ни края
У чёрного, у Мирового
Бездуховного Хаоса...
Этот поток - не живой.
В настоящей Вселенной –
лишь Дух,
Он прижился на свете.
Он – конечный,
Он – сфера в квадрате,
Он – истинный Бог.
А тем временем
Жизнь на планете
Безжалостно вертит
И крушит все надежды мои
На счастливый итог.
Я тяну свои руки
К Монаде космической.
Люди!
Это та колыбель для Державы
И ризница та,
Где гигантский Форпост,
Где предательств Иуды
Не познали ещё,
Хоть уже распинали Христа.
Вот кометы летят –
А мне видится:
Светлые кони,
Сотни рыцарей чести
Прильнули к щитам.
Звёзды в шлемах горят
И Свободой гордятся Законы.
Космос – нива земного труда
И жилище, и храм.
Каждый воин Монады –
Победы и Света напарник,
Слуг от Тьмы и измены
Не пустит в пенаты свои.
Отомрут лагеря.
На границах посадят кустарник.
Соловьи пограничников
Сменят на вахте –
Мои соловьи.
Фортеця Світла
Насолоди такої
Вам, люди, не взнати довіку!
Варто це пережити –
А там хай беруть і ведуть
По дорозі страждань,
Де знущання й тортури без ліку,
Де кривавим хрестом
На Голгофі
Кінчається путь.
Всесвіт став моїм домом:
Я весь його бачив і бачу.
Це щось більше, ніж те,
Про що звикли казати:
Злиття.
Хто спроможний віднині
Зламати гартовану вдачу,
Якщо я тепер знаю:
Попереду Вічне Життя?
Та й не це мене тішило:
Хай егоїсти і сноби
Особисте безсмертя шукають.
У мене від іншого щем:
Кожна зірка й травиця –
Клітини моєї особи.
Я існую усюди –
Мов справді розлився дощем.
Птах у небі – це я.
Хвиля в морі –
Це хвиля на серці.
Білі хмари...
І сонце, і вітер, і грім...
І пшениця, і жито...
І навіть плотвиця в озерці –
Все це іскри життя,
Котре є особисто моїм.
І тягнулася думка туди –
В Галактичну Монаду.
То, по-вашому, Бог –
«Чорна дірка»?!..
Добродії-фізики, ні!
«Чорна дірка» – для вас,
Бо над нею ви втратили владу.
Але ж є ці «дірки»
В Сонці, Місяці –
В кожнім зерні.
Окрім «чорних дірок»,
Виявляється, в світі немає
Порошинки найменшої.
Всюди вони – ці «дірки»...
Це – Субстанція, Дух.
Це – та Сила, що Всесвіт тримає.
Це ж Монада!
Малі та великі Монади –
Не вгаслі зірки!
Ієрогліф Природи,
Невірно прочитаний вами,
Та ви правильно кажете:
Ось та остання межа,
Де ще фізика здатна
Числом і скупими словами
Повести нашу думку –
Неначе по лезу ножа.
А в глибинах Монади
Кінчається фізика – годі!
Там царює Душа Світова.
І ніякий Ейнштейн
З полум'яних глибин,
Що живуть в герметичній Природі,
Про ту Плазму,
Що Мислить,
Для нас не добуде вістей.
Там – Субстанція.
Там
Ті духовні підмурки живого,
Що зсередини Всесвіт будують –
Від точки, від Я.
Ані краю-кінця
В чорно-гаспидного,
Світового
Бездуховного хаосу...
То не жива течія.
Справжній Всесвіт –
Лиш те,
Що обжито зсередини Духом.
Він – конечний...
Він – сфера у сфері...
Він – Бог...
...А тим часом Життя на планеті
Безжалісним рухом
Мене крутить отам,
Де не ждати мені перемог.
Я простягую руки туди,
Де живе Галактична Монада.
Це – Столиця Держави Христової,
Це
Велетенська фортеця,
У котру Іудина зрада
Не вповзла, щоб і там
Потьмарити Христове лице.
Ген комети летять –
А мені видається:
То коні,
На яких виїжджають звитяжці
Із кованих брам.
Зорі в їхніх шоломах,
Свобода у їхнім Законі.
Всесвіт – поле для вільної праці,
Домівка і храм.
Поспішайте, звитяжці Монади,
Бо в Темряви є свої слуги.
Світла повні шоломи
Пролийте у наші краї.
Розпадуться колючі дроти,
На кордонах зростуть лісосмуги.
Солов'ї прикордонникам
Прийдуть на зміну –
Мої солов'ї.
28 травня - 4 червня 1978.
Мордовія.