Попередня частина: http://proza.ru/2021/01/15/2055
Мантра саду сумовита,
ранок, мороссю умитий,
та невже вона не мила,
Морось із убранням дивним?
У сіресенькій сорочці,
чорні ниточки у строчці,
по сірому вишиває,
де-де жовтим підшиває.
У прозорому намисті,
що кладе із крапель чистих,
із льодочком кришталевим
на корі стовбуру клена.
Пізнє яблуко упало,
м'яко листячко прийняло,
мокре листя ще від ночі,
де сльозились ночі очі.
Мантра саду сумовита,
в ній овації привіти,
для уяви таємничі
і краплинок сум розлитих.
Продовження: http://proza.ru/2021/03/08/626
15.12.2020-31.01.2021.
Світлина Калини Шпанюк-Мельничук:
“Смуток.”