Телефон від холоду скакав в руках. Дрижачими пальцями заледве спромоглася набрати номер. Між з'єднанням і гудками, здавалося, промайнула вічність... Нарешті, на тому кінці відповів голос:
- Лєрочко, приємно вас почути...
- Дани....ло Ва..сильо...вичу.... Да...ааа...ник... , - Лєроччин голос переривався схлипуваннями, - тут собака.... тут... вона лежить... не рухається... скавучить... вона... там ... вагітна вона.... її відштовхнули... кров...
Теплий голос Данила відразу змінився на діловий і стурбований :
- Де ви є, Лєрочко? Адреса ?.... Чекайте мене, виїжджаю... Скоро буду.
Лєра вже не схлипувала. Вона просто гладила собаку по голові... Плечі дрижали. Мама накинула на неї своє пальто і тримала парасолю.
- Та Боже, розвела шмарклі через якусь облізлу дворнягу! Їх тут сотні по місті бігає! Що, за кожною отак ревіти будеш ? Розумію, якби тобі 7 років було, але ж не 37 ! Зовсім впала в дитинство! Та будь серйозною жінкою ! Теж мені, зробила трагедію на рівному місці ! - і, голосно грюкнувши вхідними дверима з досади, Сергій пішов додому.
- Мамусь, іди теж додому, одягни куртку, простудишся ж! Я сама тих кілька хвилин тут почекаю.
- Та ти що, доню, я тебе не залишу... Хіба, візьму плед з машини, накину на плечі...
Дощ стишився... Залишилася лише дрібна мжичка.
Різкий звук гальмів а за ним вимогливе безперервне бібібкання заставило Лерочку оглянутися : біля шлагбауму вона побачила фургон з голубим хрестом, з якого виглядав Даник.
- Впустіть його, це до мене ! Швидко !
Заледве шлагбаум піднявся, як машина на повному газі рвонула і різко загальмувала біля Лєрочки. Даник вискочив з неї, прихопивши валізку і плед з термічною підкладкою. Підбігши він накинув плед на плечі геть змоклої і дрижачої Лєри і присів, поклавши руку на живіт собаки.
- Її треба терміново в клініку, не відчуваю руху цуценят... Напевне кілька з них завмерло... Ні, це не через падіння... просто вона настільки виснажена, що не в стані доносити всіх... От і шукала допомоги в людей...
Він обережно згріб в оберемок нещасну тварину разом з пальто, яким її накрила Лєрочка, і так і поклав її до фургону.
- Я поїду разом з тобою ! Ні , і не думай заперечувати, - відразу випердила його і примостилася біла собаки, поклавши руку їй на голову. - Ну що, Данило Васильовичу, поїхали!
Даник натиснув на газ і вони рушили. На щастя, в звязку з погодою, дороги були майже порожні, тож до клініки вони доїхали досить швидко. Даник знову згріб в оберемок майже нерухому собаку і швидким кроком поніс їі відразу в операційну.
- Таню, в нас термінове кесареве зі стерилізаціею, підготуй інструменти і вколи анестезію, поки я переодягнуся. А ти сідай тут і грійся,- звернувся він до Лєри, - в шафці знайдеш суху уніформу медсестри. Переодягнися. А ось тут чайник, завари собі чаю , зігрієшся.
Данило давав команди з такою лагідною безапеляційною твердістю, не передбачуючою ніякої полеміки, що не послухати його було неможливо. Тож Лєрочка просто і без заперечень зробила все, що він їй сказав і сіла на диванчик, посьорбуючи гарячий чай. Сухий одяг зігрів, а від чаю тепло розлилося по тілу зсередини. Відчула себе спокійно і затишно...
Час спливав повільно.... Нарешті, Даник вийшов з операційної і, глянувши в очі Лерочці, посміхнувся у відповідь на їі німе запитання.
- Двоє. Вижило двоє пречудових цуценят невідомої породи. Ми ледве встигли... Ще трохи і їхня мама би не витримала... А зараз вона ще спить і під крапельницею... Дуже вона виснажена, просто шкіра та кістки. Навіть не уявляю, чи зможе їх вигодувати. Тепер треба знайти когось, хто ними заопікується. Я їх потримаю тиждень, поки не наберуться сил, але потім треба знайти їм пристановище, не можна їм на вулицю... Зима... Замерзнуть....
- Не треба нікого шукати! Я... я заберу їх до себе . Квартира в мене велика, місця для всіх вистарчить !
- Справді ? Ти візьмеш їх всіх до себе ? Отих безпородних не престижних дворняжок?
Даник уважно вдивився в очі Лєрочці, посміхнувся і додав: " Я знав, що в глибині душі ти ще те ніжне і лагідне створіння. Це просто зовні ти така колючка! Ну що, ідемо знайомитися з малятами, якщо ти вже відігрілася.
Обережно, майже навшпиньках, вона зайшла за ним в теплу кімнату, заставлену клітками і боксами. В одному з них міцно притулившись одне до одного спало двое цуценят. Час від часу вони рухалися і попискували, шукаючи мамину цицьку...
Від зворушення в Лєрочки на очах з'явилися сльози і вона змахнула їх пальчиком.
Даник помітив це і пригорнув її за плечі :
- Ну чого ти.... Вони здорові і живі завдяки тобі...
Кілька хвилин вони дивилися один одному в очі. Лєрочка зніяковіла, зашарілася і заквапилася :
- Ну... я... цей.... піду.... Мама там... переживає... Я.... завтра зайду....
- Зачекай! Ну куди ж ти підеш в такому вигляді? Я відвезу тебе додому !
В машині їхали мовчки... Лєрочка ніяковіла, згадавши яким поглядом Даник дивився їй в очі... Ніяковіла від того, що вона там побачила...
- Це.... неправда ! Цього неможе бути! Ніхто ! Ніхто ніколи не дивився на неї таким поглядом... Вона ж прісна і негарна ! Це... Це просто вона собі надумала, науявляла ! Лише один раз в житті вона бачила такий погляд! З таким поглядом багато років тому незнайомий їй чоловік зустрічав свою дружину з роддому.... З поглядом, що світився вдячністю, коханням, теплом і ніжністю... Світився щастям....
..... Цей вечір Лєрочка була на диво мовчазною. Час - від часу її погляд зупинявся на Сергієві, що з байдужим виглядом сидів у фотелі і дивився телевізор, перескакуючи з каналу на канал, шукаючи чогось веселенького....
Думки крутилися в її голові так, що їй аж вчувався скрип коліщат, поки , нарешті, змучена подіями , не пішла спати. Але ліжко не принесло такого очікуваного спокою. Поперевертавшись ще з пів години, випила снодійного...
Вранці її розбудив аромат кави і апетитний запах блінчиків з яблуками і корицею. Вона прудко зіскочила з ліжка. Від вчорашньої пригоди енергія так і била з неї фонтаном .
- Ма! Ти насмажила моїх улюблених ? Дай же я тебе розцілую!
І, дзвінко цмокнувши маму в обидві щоки, вона на ходу, рукою запхала в рота два блінчики, і, запивши їх ковтком чорної кави, вибігла з квартири.
Сіла в машину, поглянула на себе в дзеркало заднього виду і не впізнала себе. Звідти на неї дивилися очі якоїсь незнайомки. З іскринками. Повні надії і дивних сподівань .
( далі буде)
©; Mira Alessandra Mairi