Майже відразу після сніданку Лєрочка з Сергієм загубилися . Він пірнув у спокусливий світ розваг, вона ж мирно примостилася на шезлонзі біля одного з басейнів і почала спостерігати за мінливим театром життя.
З того ранку так і повелося : вони зустрічалися лише в ресторані , а далі кожен ішов своєю дорогою.
Якось, одного дня за вечерею , Лєрочка помітила , що Сергій постійно зупиняє свій погляд десь у неї за плечима. Підморгує. Посміхається. І відразу шукає її очі. Так, наче всі оті його підморгування призначаються їй. Вона відповідала йому посмішкою, примруживши очі і продовжувала слідкувати. В один з таких моментів їй вдалося перехопити напрям і на іншому кінці невидимої лінії вималювалася яскрава вишневоволоса молодичка в блискучій облягаючій сукні з глибоким декольте...
- Хлоп як акула, кидається на все, що блищить - спливли в пам'яті бабусині слова.... І ото саме той випадок - додала вона вже від себе.
Почала непомітно вивчати " П'яну Вишню", як подумки охрестила ту кралю, і помітила, що вона постійно тулиться до мужчини чи не втричі старшого за неї. Запобігливо заглядає йому в очі і нещиро сміється з кожної його фрази.
- 100% коханка.... А він при грошах, але скупуватий, інакше б вона не заглядала так щиро йому в очі... Гм.... Боїться його втратити, інакше б не тулилася так часто цицьками до нього.... Відробляє круїз... напевно... Гм... Цікаво... А що це їй від Сергія треба? Нє, звичайно, він ще огого виглядає, краще від її дідика, але... з фінансами - тут в неї прокол. Фінанси всі в мене, а не в нього.... Але ж вона цього не знає.... Ну-ну... Подивимось. Наступними днями скажемо нудьзі рішуче "геть! "... - і Лєрочка хитро посміхнулася.
Кілька днів все було тихо: десь-якийсь погляд... потиск руки... А якось навіть " П'янаВишня" намагалася потертися біля Сергія і вкрасти поцілунок, але орлиний погляд Лєрочки вмить зупинив цю кримінальну акцію...
Її дивувало, що, раптово кудись пропало почуття ревності, залишивши місце спортивному полюванню... Раніше вона би вже разів з 10 зімпровізуала би сцени з сльозами, скандали, а зараз - лише звичайна цікавість , що ж буде далі...
Отже, поки що - ніяких несподіванок....
Аж от, одного дня Сергій в розпачі влітає до кабіни, обіймає Лєрочку і трагічним голосом видає :
- Лєр.... я в казино програвся... Програв все , що мав... Дай трохи грошей на фіш, щоб відігратися... Тисяч з 10.... для початку. Ясно, що долларів....
В Лєрочкиному мозку щось клікнуло : " От воно ! ", але вголос вона, солодко посміхнувшись з прихованим єхидством кинула :
- Лише десять ? Ти впевнений, що тобі вистарчить? Може відразу двадцять? Знаєш, Фортуна сліпа, і не відразу зрозуміє, кого треба поцілувати.....
- Лєрусь, от за шо тебе люблю! Ти золото, а не жінка ! Все відразу розумієш ! ..... Даш мені карту ?
- Карту ? Мою ? А твоя де ?
- Лєрусь... ну кажу ж - програвся !
- Що, все програв ? Все - все, що було на твоєму рахунку ? - від здивування в неї полізли брови на лоба, - А в тої " Пяної Вишні" апетитик так нічогенький....
- В якої такої "П'яної Вишні " , - забелькотів Сергій.
- А в тої червоноволосої дамочки з декольте до пупця ! Яку ти називаєш Сліпою Фортуною ! І справді сліпа, раз не розгледіла, що грошеняток в тебе на її непомірний апетит не вистарчає ! Бач! Мало їй грошей того дідка! Бо, отой дідок її напевне 100 разів мудріший від тебе , і так легко не доїться....
Сергій ще пробував щось белькотіти, оправдовуватися, але Лєрочка вже не слухала його - вона вийшла на балкон і гримнула за собою дверима. Сіла в шезлонг і раптово, несподівано для самої себе, голосно засміялася... Сміялася довго і від душі. Поступово сміх стих, залишивши гіркуватий присмак...
- Невже за це я так боролася? Так того хотіла ? Невже оце і є кінець кохання? І тепер.... так буде завжди ? Що мені залишається ? Заздрість подруг? А чи є та заздрість? Кожна з них живе своїм життям , дехто вже теж одружився, дехто вже й з дітками... Хіба їм до неї? Хіба що попліткувати десь в кафе за філіжанкою кавусі з коньячком...
- Вам сьогодні весело , поділіться зі мною, разом посміємося.... Добрий вечір ...
З сусідньої тераси озвався приємний чоловічий голос:
- Прошу вибачити мене за вторгнення, просто ви завжди така .... задумана... тиха... беззвучна... А тут.... Такий щирий вибух сміху... Мене звати Данило.... - голос на мить притих... А потім, з посмішкою на устах : " Батьки історики... Розумієте... Але всі мене звуть просто Даник. А вас як звати ? Надіюся, це не занадто нахабно запитати в чарівної сусідки після двох тижнів сусідства?
Вона не бачила посмішки, але відчула її...
- Валерія.... Але всі мене звуть Лєра... Лєрочка... - промовила вона затинаючись від несподіванки, а в думках додала: " Ха, чарівної ! Напевно темно... або в нього погано з зором... "
Оглянулася на голос.
З-за перегородки на неї дивилися очі....
- Напевне, такий погляд в ангелів.... в тих, що зустрічають щойнопереставлені душі... Такий теплий, наповнений світлом любові до всього живого...
- Ви знаєте... А я зовсім випадково опинився на цьому лайнері... Я простий ветеринар... Звичайно, в мене тепер своя ветеринарна клініка... Але це все дякуючи випадку... Його величність випадок ! - в очах блиснула весела іскринка, а голос продовжив :
- Якось одній, дуже титулованій благородній собаці... такій титулованій і благородній, що до неї треба звертатися в поклоні, на ви і через перепрошую...- і знову в голосі відчулася посмішка, - стало погано.... не могла розродитися, і ваш покірний слуга просто опинився в потрібному місці в потрібний час дякуючи дзвінку.... І врятував життя благородної мами і її блакитнокровних щенят...
З того часу я став улюбленим ветеринаром усіх благородних собак... І благородних друзів благородних собак.. Так що потім вдалось відкрити цілу клініку... А так як благородні щенята монополізували всі нагороди на всіх можливих виставках, то всі чомусь вирішили, що це саме моя заслуга. І тепер у мене широке коло друзів по всьому світу.
Але моїми улюбленцями все одно залишаються звичайні дворняжки - і він знову тихо розсміявся.
- Вибачте... я вас не знудив моєю сповіддю... Щось на мене найшло... Напевне, це місяць винен.... і ваш чарівний сміх... Так от, в цьому номері мали бути мої друзі, оті самі, яким я врятував матусю з дітками, але в них там щось пішло не так... Якісь важливі бізнес - перемовини... І от.. Я тут. А не серед моїх хвостатих пацієнтів... Якщо чесно... Серед них я почуваюся значно краще, аніж на цьому фешенебельному лайнері серед людей, які, залишивши звичне життя на земній тверді, хай хоч на короткий термін, але хочуть здаватися не тими, ким вони є насправді...
- От вам не пощастило з сусідкою ! Я завжди така, як є : вредна і нестерпна, - і Лєрочка знову розміялася.
- Такий щирий сміх не може бути в поганої людини.
- Може... Люди - не тварини... Вони вміють лукавити і прикидатися...
Обоє притихли. Кожен подумав про щось своє.
- Добраніч... Океан добрався до моїх кісток... Приємно було з вами познайомитися....
( далі буде.... )
Mira Alessandra Mairi