Десь на хребті, де неозоре море
із хмар густих, що укривали гори,
як перина потужна і простора,
краєчок гір лиш видноколить.
Вершини гір видніються удалині,
щоб показатись у ясному дні,
вершина кожна вдалині стримить,
побачимо у ясний день і мить.
Укрита памороззю на хребті трава,
нагадує уже морозами зима,
із сонцем діамантами блищить,
красу мереживну творить.
Яскраве сонце забере красу,
замерзлу висушить росу,
туман в долину упаде,
а сонце понад горами сяйне.
Продовження: http://proza.ru/2021/01/17/1653
15.12.2020-27.12.2020
Світлина Ткача Руслана:
“Хто би знав, шо над хмарами будуть
ще одні хмари з цілим світом
сповненим сонця.”